За козаками лишалося право вибору лише сотників та отаманів. Реєстровцям заборонили вільно пересуватися по Україні, займатися торгівлею. Реєстр також було зменшено і вибрано заново. Сейм гадав, що нова Ординація раз і назавжди покладе край повстанням на Україні.

Відразу ж по закінченні сейму два гетьмани, коронний Конєцпольський і польний Потоцький, зійшлися за угорським вином, аби узгодити свої плани щодо подальшого упокорення бунтівної України. Ситуація з початку 1638 року для Польщі складалася так. Коронне військо було розділене на дві частини. Перша, значно менша, стояла в самій Польщі неподалік прусського кордону (в Пруссії було неспокійно, до всього ж підливав жиру у вогонь і Данціг, котрий претендував на морське воєводство), головні ж сили ще з зими минулого року стояли в Україні, зайнявши Подніпров’я, Придніпров’я, Задніпров’я та всі шляхи й переправи по Дніпру. Вже другий рік в Україні було неспокійно, то там, то тут спалахували повстання, міста виходили з покори польським старостам, в лісах діяли загони місцевих ватажків. Із стратою Павлюка у волостях нічого не змінилося, пожежа тліла і розгорялася. Остаточно вгамувати Україну була доручено польному гетьману, одначе той, передавши війська своєму братові, полковнику Станіславу Потоцькому, приїхав до Варшави мовби на сейм і зволікав з поверненням в Україну, зіславшись на поганий стан здоров’я.

«Я схопив Павлюка, сяк-так вгамував реєстр, і з мене досить, — сам перед собою виправдовувався польний. — Хіба я мало гибів в Україні, мало ризикував своєю головою? Нема дурних! Хай ліпше брат викорінює хлопські бунти, якщо це йому вдасться!»

Але виду про свій душевний злам не подавав, тримався гордо і самовпевнено, як і личить бравому переможцю.

— Я переміг з Божою поміччю хлопського гетьмана, а нова Ординація й зовсім вломила реєстру карк! — піднявши золотий кубок з янтарним вином, хвацько вигукнув польний. — Шляхетський гордий чобіт дощенту розтоптав хлопські вольності. Я радий, що старшина реєстру віднині буде з можних родів. — Сьорбнувши вина, мрійливо протяг: — М-м-м... Вино пречудове! Це справжня олімпійська амброзія! Хоча, — продовжував він перервану тему, — повернемося до повстання. Іляшко Караїмович, теперішній старший реєстру, і не шляхетського роду, плебейське бидло, проте з свого брата українця він випустить більше крові, аніж ми. А вже сім шкур злупить, будьте певні!

Коронний гетьман, вмочивши сухі губи у вино, задоволено плямкнув і похитав головою:

— Але ж угорці мастаки виготовляти вина! П’єш його, власним язиком закусиш і не вгледиш як... Та-ак... Щодо Караїмовича. Вашмосць має рацію. Я ніяк не хочу применшувати моці Посполитої, але без таких запроданців, як Караїмович, нам би довелося сутужно.