— Без тебе знаю, що спина у мене позаду! — відказала Хрущиха і тільки тут збагнула, що парубійко бере її на глузи. — Ах ти ж босото!..

Тим часом бравий сотник, як і личить справжньому вояці, встиг скористатися з непередбаченої ситуації, крикнув своєму визволителю: «Рятуйся як можеш!» — кинувся навтьоки. Парубок чкурнув за ним, і обоє вони, вскочивши у завулок, присіли під плотом, аби перечекати грозу.

— Ну, спасибі, виручив! — сотник поплескав парубка по плечу. — Бо клята жінка зовсім би оселедця вирвала. Вона в мене така, що й чорту роги вправить.

Вийшли на вулицю, сотник поправив шапку, шаблю при боці і прибрав войовничу позу.

— А чи не податися нам у шинок до Лейби і прилити зустріч?

— Радий, та часу катма, — парубок облизав губи. — Нагальне діло маю, до дядька спішу.

— Ти ніби не тутешній, — сказав сотник. — Хто твій дядько?

— Сотник Хрущ. Мо’, чули про такого?

— Чув, чув, аякже... — сотник підозріло оглядав парубка. — Навіть знаю, що сотник Хрущ — це я.

— Тю! Пощастило! А я Онисько Завірюха.

— А-а, це той самий Онисько? — протяг Хрущ.

— Той самий, — радо закивав парубійко.

— Не чув такого! Звідкіля ти?

— А звідти,— тицьнув парубійко в бік Псла. — Від Остряниці.

— Від самого Остряниці?

— Від самого, пане сотнику. — Парубійко, озирнувшись, квапно зашепотів: — Джура я в нього. Пан гетьман з військом стоїть за Пслом.

— А казали, Остряниця у Кременчуці?

— Змушені були відійти до Голтви. Пан гетьман мене послав наперед. Прошмигни, каже, в Голтву до вірного сотника Хруща. І коли він ще не ополячився, то хай сеї ночі, як проспівають треті півні, відчинить браму.

Сотник Хрущ підкрутив вуса.

— Передай гетьману, що сотник Хрущ, як істинно вкраїнський козак, зустріне його в Голтві. Хай підходить опівночі до міста, і ми покажемо ляхам Страсний четвер!..