Конєцпольський почав спішно готувати нові полки на Україну, відіслав гінців, аби в Чигирині й Кременчуці виставили сильні залоги. Коронне військо велів просунути ближче до порогів з наказом перехопити там Остряницю. Війна почалася!

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Сотник реєстрової сотні, що була розміщена у містечку Голтві, Ничипір Хрущ, маленький кругленький чоловічок з моложавим червонощоким лицем і пишними рудими вусами, вийшовши з церкви, старанно перехрестився, надів шапку, поправив шаблю на поясі і, тримаючи в одній руці свічку, а долонею другої затуляючи благенький вогник, аби дурний вітрисько не задув, бува, з-за рогу вогонь страстей, обережно почимчикував до свого обійстя.

Був Страсний четвер, і над містечком линуло завзяте бемкання дзвонів. З церкви хрестячись один по одному виходили міщани та козаки. Захищаючи долонями свічки, розходилися по вузьких кривулястих вуличках та завулках. Благополучно принісши додому вогонь страстей, закіптявлювали на сволоках чорні хрести, а свічки, задмухавши, ховали за іконами. Така свічка віднині зватиметься страсною і допомагатиме як од негаданого лиха, так і від хвороб, хоча б від злої трясучки. Варто лише тричі виміряти ниткою свічку, затим нитку спалити, а золу з святою водою в четвер натщесерце випити, і трясучку тоді як рукою зніме! При важкій смерті душа чогось не може з тіла вирватися, конаючому дають потримати в руках страсну свічку; якщо тяжкі пологи, то засвічують її перед іконами. А в грозу, аби грім не спалив хати, свічку тричі по хаті проносять і ставлять на покуті.

Отож ніс до своєї хати страсний вогонь і сотник Хрущ, але думки його невтішні блукали далеко-далеко і від страсного вогню, і навіть від самої Голтви. Не давала покою сотнику нова Ординація, котра обкарнала і без того куцохвості вольності реєстровські. «Що ж то воно буде? — зітхав сотник і скрушно хитав головою. — Ще одна така Ординація, і реєстрове козацтво поробиться хлопами в панів». По містах і замках розтикав Потоцький сильні залоги. І в Голтві жовнірський загін отаборився. Спробуй тепер ляхів викурити! Хоча й духом падати ще ранувато. Доки шабля в руках — доти й козакуй! Полетіли по весні чутки, що Яцько Остряниця продовжує справу Павлюка. А невдовзі й достовірні вісті надійшли: вийшовши з Січі, гетьман дав бій Потоцькому під Срібним, потім захопив Кременчук, Хорол та Омельник. І кажуть, що зараз він зовсім недалеко від Голтви рухається. До Остряниці з усіх усюд люд збігається. І сотник Хрущ ні-ні, та й думає: а чи не вдарити по ляхах самому та вийти навстріч Остряниці? Від такої думки сотник аж розхвилювався. Чого сидіти склавши руки? Кульбачити коней — і в похід! Як завжди, коли збуджувався, страх як курити захотілося! Сотник аж губами заплямкав. Та доки люльку приготуєш та вогню викрешеш, вітер ще й страсну свічку погасить. А тоді не обберешся лиха! Рідна жіночка по саме горло нагодує духопеликами. Не те що на ляхів напасти, дихнути всмак не дає! А вже як накрутить на руку оселедця та заходиться макогоном періщити, то хоч-не-хоч, а затанцюєш! Отож наділив Господь такою жіночкою! Полк ляхів не такий страшний, як Параска Хрущиха. Хоробрий сотник Хрущ, не гріх і похвалитися, по татарських голомозих головах хіба ж так його шабля гуляла, не один наскок на кримські улуси робив, а ось з власною жіночкою не зладить. Тільки гляне пані сотникова, в боки візьметься, гримне, то в пана сотника й шабля з рук випорскує. Тьху, та й годі! Ні за які дукати, ні за які биті таляри чи злоті не згодиться пан сотник вийти на прю з пані сотниковою. Хай їм грець, і дукатам, і талярам, і злотим, не чіпай жінки — менше гріха!