Вже другі півні проспівали, як Ничипір Хрущ, урвавши своє старанне хропіння, котрим він удавав, що міцно спить, і звівши голову над подушкою, сторожко прислухався. Параска мирно сопіла собі під ковдрою...

«Спить, окаянна! — радо подумав Хрущ і перехрестив її для певності. — Спи, голубко, спи... А мені пора, бо сотня чекає...»

Тамуючи подих, сотник обережно вислизнув з-під теплої ковдри, нашвидкуруч зодягнувся і тільки-но хотів було чіпляти до пояса шаблю, як зненацька важка і тверда рука, мов камінь, лягла йому на плече. Сотник так і закляк на місці.

— Куди це ти збираєшся, пане сотнику? — ніжно проспівала Параска, і в сотника мороз по спині пройшов.

— Я? — здивувався сотник.

— Ти, сотнику, — підтвердила Хрущиха. — Куди це ти серед ночі рихтуєшся?..

— Я... е-е... по потребі... до вітру...

— А шаблюку для чого чіпляєш?

— Е-е... Парасочко, на дворі темно, хоч в око стрель... — забелькотів Хрущ. — Та й північ глупа... Ще й чорти навкулачки не билися... То я... е-е... на всяк випадок...

— Не белькочи, як той гиндик! — Параска в довгій полотняній сорочці посунула на нього, навпомацки безпомилково вхопила чоловіка за оселедець.. — То куди це ти дженджуришся?

Пан сотник скис. От і спробуй з такою жіночкою вигнати жовнірів із Голтви! А чи ж не він домовлявся з своєю сотнею, що вони зберуться опівночі на березі Голтви, знімуть варту і...

— Ти мені не зітхай, а кажи, до якої молодиці клинці підбиваєш? У яку гречку надумав серед ночі стрибати? Гляди, чоловіченьку, до часу глечик воду носить!

— Та зовсім не до молодиці, Парасочко! — трохи повеселів сотник. — В моєму віці та в гречку стрибати? Гай-гай, не узяв його кат, все вже минулося. Схаменися, який я джиґун! Та й на біса мені молодиця, коли я від рідної жіночки світу білого не бачу!

— Ніби правда, — роздумливо мовила Параска, але оселедця з рук не випускала. — Викладай, як панотцю на сповіді, куди замандюрився?

І сотник змушений був викласти все, як на сповіді.

— То ви хочете Остряниці пособити? — Параска нарешті відпустила оселедця. — Зроду-віку не думала, що мій чоловік ще на щось придатний!

— Парасочко-о-о! — в розпачі затяг сотник. — Ти нам повстання зірвеш! Без обиняків тобі скажу!

— Не репетуй, бо всю Голтву зґвалтуєш! — шикнула Параска. — Ти чому мені зразу не сказав, що так і так, хочемо клятим ляхам вправити роги? А хотів тихцем з-під ковдри? Не на ту напав! Де моя запаска? Подай хутчіше!

По якійсь хвилі Параска вже стояла вдягнена.