От і зараз: веліла йому принести з церкви страсного вогню, і несе Хрущ, бо що вдієш? А тут ще й шаблюка раз по раз між ногами плутається, сотник спотикається, сердито бурчить:

— Ну дивись ти!.. Чи ж не причеплива! Не інакше як Параску зачула, от і лізе під ноги, наче лякливе щеня!..

Подумав сотник, і раптом наче гармата на вулиці бабахнула:

— То ти ото так, дорогий чоловіченьку, щоб тобі коти оселедця засмоктали, страсний вогонь затуляєш?! Хіба ж тобі повилазило, дорогенький, що свічка вже й погасла?

Крикнула Параска, а свічка тільки пурх з рук!.. Пан сотник так і отетерів посеред вулиці: недарма ж таки шабля плуталася між ногами, чула біду, ой, чула, кривобока!.. І як же він не вберіг страсний вогонь, най би він горів і не переставав! Наче з-під землі, виросла перед ним Параска, висока, дебела, вдвічі вища і більша за маленького кругленького сотника і, взявшись одною рукою в могутній крутий бік, другою помахувала перед спантеличеним носом пана сотника. В тій руці був замашний макогін.

— Понюхай, чим ця штука пахне?

Пан сотник носа відвернув: спасибі, нанюхався!

— Чого це ти як в рот води набрав, чоловіченьку, най би в тебе привселюдно очкур у шароварах тріснув?! — проспівала Параска таким голосом, що не віщував нічого доброго. — Чи не я тебе посилала по страсний вогонь, а ти що це, любий, несеш мені з церкви? Погаслу свічку, най би тобі чорти вуса вискубли! А чим же я хреста на сволоці закіптявлюватиму?

Не встиг пан сотник і очима кліпнути, як пані сотникова — хвать його за оселедця, намотала чуприну на руку та макогоном межи плечі!

— Щоб знав, як берегти страсний вогонь!..

— Пані Хрущихо... пані Хрущихо... — отямившись, заволав пан сотник, марно намагаючись вивільнити свого нещасного оселедця. — Схаменіться, Парасочко, ми ж бо на вулиці! Люди на нас дивляться...

— Йому людей соромно! — закричала на всю вулицю Хрущиха. — Подивіться на нього, людоньки, йому соромно, що рідна жінка макогоном його уму-розуму навчає! Та хай усі видять, як я за тебе, телепню гороховий, піклуюся та розум тобі макогоном доточую. Ось тобі Страсний четвер!.. Ось тобі Страсна п’ятниця! Ось тобі...

Хтозна, чим би закінчилося це навчання (пані сотникова добралась ще тільки до Страсної неділі), як на вулиці невідь-звідки взявся молодий чорнявий парубійко і вражено протяг:

— Хі-хі-хі! Тітко! Та у вас спина іззаду!..

— Хі-хі-хі! — й собі затягла Хрущиха. — Як же це я?.. — І, відпустивши оселедця, переполошено лапнула себе поза спиною. — Що там ще за трясця?

— Та спина, кажу, у вас іззаду! — посміхався чорнявий парубок.