Гурт жінок порівнявся з валом, і Хрущиха скомандувала:

— Стій, жіноцтво! — Повернувшись до гетьмана, голосно проказала: — Пане гетьмане! Нате і мій глек на капусту! Я і моя півсотня жінок виявили бажання разом з усіма нагортати вал. Де нам ставати? Ми хвоста ляхам вкрутимо!

— Нашого полку прибуло! — весело сказав гетьман. — Ставайте он з того краю та вкручуйте ляхам хвоста!

— Півсотня-а! — затягла Хрущиха. — За мною! Козак чортові не брат, а козачка не сестра!

— Еге! — вихопився з-за гетьманської спини сотник Хрущ. — Бачили, пане гетьмане, яка в мене жіночка? Чисте золото червоне! Світ обійдеш, а кращої не знайдеш. Вона не тільки півсотню, а й полк збере. Бойова жіночка! Козир-баба! Не в кожного така трапляється! — І сотник гордовито підкрутив вуса.

— Справді варта золота твоя Параска, — підтакнув гетьман.

— І я так думаю! — вигукнув Хрущ. А від валу так і стрельнуло:

— Що ти там мудруєш, чоловіченьку, не порадившись зі мною?

— Я — е-е... кажу, що ти в мене найкраща!

— А-а, це нічого, — озвалася Хрущиха. — Думай так і далі.

Повернувшись від валу, Остряниця посадив двох писарів і, ходячи та смокчучи люльку, диктував універсал:

«Яків Остряниця, гетьман з військом Запорозьким, зо всім товариством. Панам полковникам, отаманам, сотникам і всьому товариству, поспільству і всій братії нашій, Лівобережній і Правобережній Україні бажаємо від Бога доброго здоровля.

Милостиво оголошуємо всьому товариству, що я, вибраний військом на гетьмана, прийшов і зайняв Голтву, аби продовжити справу гетьмана Павлюка, котрого вороги наші стратили у Варшаві, де вже страчували не одного нашого лицаря. Прохаємо і наказуємо іменем війська нашого, щоб ті, хто називає себе товаришами нашими, споряджалися кінно і пішо і сходилися оружно в Голтву, як чинили наші предки з наказу старших, щоб хоробро дати відсіч ворогам нашим. Нападайте на фільварки, паліть їх, виганяйте урядовців і лядських старост з міст і фортець. Всіх, кому дорога честь і воля наша, хто хоче своєю ясною зброєю послужити Україні і здобути їй волю, прохаємо і наказуємо йти нам на поміч. Після цього вручаємо вас Господу Богу. Дан в Голтві дня 27 квітня 1638 року».

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Першого травня до Голтви підійшов із військами Станіслав Потоцький. Оглянувши з високого горба навколишню місцевість, полковник побачив, що Голтва добре вкріплена, і так просто, з ходу її не візьмеш. Місто, обнесене частоколом, стояло на крутому березі Голтви при впадінні її в Псьол, а вузький кут між Голтвою і Пслом козаки перегородили високим валом, що впирався в береги обох річок. Шлях у місто був міцно запертий, вал густо наїжачився самопалами й мушкетами, а за валом на високій могилі редут. Повстанці залягли за валом і в шанцях, перегукуються між собою. Веселе пожвавлення, що панувало на валу, певно, розізлило жовнірів, і вони зробили залп, що не завдав ніякої шкоди повстанцям.