— Переправляйтесь! — махнув він рукою і сам почав спускатися з горба. — Будемо з черні вірьовки сукати!

Реєстровці безладним натовпом посунули до води, за ними неохоче заворушилися іноземні піхотинці. Був травень, і над річкою тьохкали солов’ї.

«А біс вас бери! — лаявся Караїмович. — Спробували б ви по тому мосту побігти, побачив би, як ви тоді затьохкали б!»

Зрештою перебралися на правий берег. Вузька дорога до мосту була з одного боку затиснена річкою, з другого — болотяним рідколіссям. Караїмович підозріло позирнув на болото. Гибле місце. Коли б не вскочити у пастку, бо потім з мочарів і не виберешся. Драговина на драговині, най її дідько бере!

Все ж бадьоро вигукнув:

— Підтягніться!.. Трьома рядами — вперед!.. Ми таки вправимо голоті роги! Хай не чекають від нас пощади вороги Корони!

— Заціпило б тому горлодерові! — зненацька почувся голос.

— Хто?! — люто крикнув Караїмович. — Це ти пащекуєш, Бараболя?

— Ну я... — похмуро озвався козак. — Чи не можна правди казати?

— Забудь, що в тебе язик у роті! Я опісля бою з тобою побалакаю! А ви чого роти пороззявляли? Сказано — вперед!

— Побалакаєш, якщо вцілієш! — буркнув козак. — Ляпнемо тут ні за цапову душу! Полатають нам ребра!

Дорога спускається у вибалок, потім круто йде вгору, повертає праворуч... Ось уже й міст, рукою подати. Навколо ні душі. Тихо. Хіба що у власному вусі дзвенить. Дивно, думає Караїмович, чому Остряниця не влаштував тут засідку? Хіба він не знає, що цим мостом легко увірватися в місто? Коли проґавив — дорого поплатиться!.. Ось уже й перші обаполи мосту. Караїмович вибігає на міст, хреститься. Дасть Бог, все обійдеться благополучно. Напевне ж Остряниця забув про цей міст. Шлях у місто вільний!

— Вперед, козаки, вперед! — кричить Караїмович. — Куц виграв, куц програв! Мертвого з гробу не вертають. Вперед!

Міст довгий-довгий і вузький...

Пропустивши поперед себе першу сотню, Караїмович біжить з другою. А міст такий довгий, що ні кінця йому, ні краю, здається, і не буде. Десь там брама. За нею замок і місто. Але який довгий-довгий міст! І вузький... На тім боці він ще вужчим видається. Наче докупи стулився. І ні душі біля мосту і біля брами. Невже Остряниця проґавив?

Розмахуючи шаблею в одній руці й пістолем у другій, Караїмович щодуху несеться мостом. Реєстровці та іноземна піхота геть запрудили міст. Тупотнява ніг все наростає, скриплять-торохтять під ногами обаполи... Міст потроху починає розгойдуватися і потріскувати... Чи ж витримає? Караїмович відчув за спиною холодок. Не доведи, Господи, провалитися. Внизу вирви і вода, як скажена, клекоче. Ще й каміння виступає з води.