Бам-бам-бам!.. В селі дзвін не вгаває, не набудеться.

Навстріч люд вибіг. Попереду піп у довгій чорній рясі.

— Чи не Остряниця вас веде, воїнство запорозьке?

— Остряниця, панотче!

— Благослови, Боже, святе і праведне товариство! — панотець хреста над головою здіймає. — З весною будьте здорові, лицарі наші! З Благовіщенням! Сьогодні день архангела Благовісника. Все, що зачинається цього дня, благовісним стає.

— Перша ластівка сьогодні з вирію вилітає, — додає з гурту білий як молоко дід з жовтим кружальцем навколо рота, що полишив тютюн. — Ласкаво просимо, товариство, до нас. Подався б і я з вами, та воно вже не до Петра мені, а до Різдва. Як люди кажуть, не на ярмарок, а з ярмарку пора їхати.

— Ще повоюємо, діду! — гудуть козаки.

— Відвоював я своє, — журиться дід. — Не в гору моє життя, а з гори котиться. Та й сам я мохом уже поріс. Землею пахну...

Сільські дядьки, погомонівши між собою, розбігаються по хатах і невдовзі повертаються з вилами і косами, а дехто з шаблями та мушкетами. За ними з плачем біжать жінки.

— Приймай, пане гетьмане, до праведного гурту! Та пошвидше, доки нас жінки не позавертали. Підемо з весняною водою волю здобувати. Хоч не собі, то дітям нашим!

— На Кременчук, братове!..

«На Кременчук... На Кременчук...» — шепоче Остряниця. Він узяв тоді Кременчук з ходу, до ноги винищивши жовнірську залогу. За Кременчуком — Хорол та Омельник. Поляки й опам’ятатися не встигли, як повстанці захоплювали місто за містом. Поповнивши свої запаси зброєю, порохом та провіантом, Остряниця не затримався ні в Кременчуці, ні в Хоролі. Навстріч йому з великими військами уже поспішав Потоцький. Гетьман збирався поки що маневрувати і тим часом вибрати зручне місце для бою. Перше: в нього ще малувато було сил; друге: ніякого озброєння в селян, крім кіс та вил. Повторяється те, що було в Павлюка. А з вилами проти гармат Потоцького не підеш. П’ятнадцять тисяч ляхів проти трьох тисяч в Остряниці — не вельми втішно. Тому гетьман і надумав відійти до Голтви, добре закріпившись там, дати бій переважаючим силам Потоцького. Затим і Дмитро Гуня з своїм загоном підоспіє.

— Пане гетьмане! — почувся голос. — Онисько Завірюха повернувся. А очима сяє, як злотом!

— А чого ж мені сумувати? — сміється джура. — Час такий, що не до журби. Сотника Хруща знайшов, пане гетьмане! Його саме жінка посеред вулиці чубила.

— Тоді то і є сотник Хрущ, — посміхнувся Остряниця. — А тепер викладай, що там у Голтві!

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

...Треті півні проспівали.

Голтва стояла на високому лівому березі однойменної річечки при впадінні її в Псьол. Місто сполучалося з багнистим рідколіссям правого берега Псла довгим вузьким мостом. Сюди Остряниця і вивів передові загони. Козаки, тримаючи коней за вуздечки, напружено вдивлялися в густу темряву. Місто як вимерло... Відспівали треті півні... Тихо...