— Еге-ей! — обізвалися козаки з високого редута. — Обережніше! Куди ви стріляєте, тут же люди сидять!

Регіт покотився валом, рясний та гучний, виводячи з себе жовнірських вояк. Козаки глузували, почувалися добре.

«А цей Остряниця собі на умі, — подумав Потоцький. — Пальця йому в рот не клади. Тямущий і, певно, хитрий, коли зумів так добре використати місцевість. Спробуй сунутися в кут між двома річками. Військо ляпне, а бунтарів і не вгризеш!»

Полковник сердито спльовує. Виявляється, Остряниця — це серйозно і надовго. А він сподівався на легкий бій... Ну і підіклав же йому рідний брат свиню! Сам, не впоравшись з повстанням, утік у Варшаву й відсиджується в столиці, а ти вгамовуй хлопів, як хочеш!

— Обозний! — сердито вигукує полковник.

— Слухаю, проше пана! — підскакав обозний Кохань.

— Війську стати табором, — не дивлячись на обозного, мовить полковник. — Всім рити шанці, нагортати вал!

— Слухаю, вашмосць! Коли ваша ласка... де ставати табором?

— Перед козаками! — верескнув полковник. — Навпроти їхнього валу свій вал нагортайте від берега й до берега!

— Слухаю, вашмосць!

— Пан полковник гадає надовго тут отаборюватися? — запитав, під’їжджаючи, поручник князь Ієремій Длотовський. — Чи не забагато честі для хлопів?

— Пан поручник хотів, аби козаки з-за валу перемолотили моє військо? — ущипливо запитав Потоцький. — Також забагато честі для хлопів!

— На вал, проше пана, немає рації кидатись, можна в обхід, — сказав Длотовський і тицьнув рукою в бік Псла. — Переправившись он там на правий берег, штурмові загони вийдуть до того довгого і вузького мосту і вже по ньому увірвуться у замок. І тоді козаки за валом опиняться в пастці. Тоді вже ми їх запряжемо в кормигу, пся крев!

— Гм... Це вже краще! — Потоцький уважно розглядав правий берег Псла. — Справді, тим краєм можна пройти до мосту. Але ризик великий. А що коли біля мосту засада? Жовніри до одного ляпнуть.

— І жовнірів не треба посилати, — ніби вгадавши думки полковника, озвався князь. — Хай реєстровці Караїмовича викурюють своїх з міста. А на поміч їм дати два полки іноземної піхоти.

Караїмович стояв на березі Псла і квапив козаків, котрі шукали брід та обтикували його тичками.

— Швидше повертайтеся, тюхтії! Пан полковник велів якнайшвидше вийти на той берег! Лівіше, лівіше беріть, де піщана коса!

Зрештою брід вибрали. Караїмович оглянувся: три тисячі реєстровців скупчилися в низині біля Псла, за ними розташувалися два полки іноземної піхоти. Все в нутрі Караїмовича клекотіло, але вигляду не подавав, лише подумки кляв Потоцького. Чортів лях! Не захотів ризикувати жовнірами, посадив їх за вал, а під кулі посилає реєстровців та іноземну піхоту! Чужими руками хоче жар загрібати. Крути не верти, а Караїмовичу доведеться підставляти голову під обух. Опинишся на тому мосту під кулями — вірна смерть! Та що вдієш, на чийому возі їдеш, того й пісні співай!