— Ти ідеалістка. — Керстін поблажливо посміхається. — Торі, так скрізь, просто тут усе більш відверто. Тут ніхто не приховує цих речей. Розумієш, тут своя історія. Ще чотири роки тому я мала надію, що тут щось зміниться на краще, а тепер я в цьому вже так не впевнена. Я люблю цю країну — за те, що тут такі люди, за те, що… Багато за що. Але водночас розумію, що вона летить у прірву, і виходу з цього не бачу.

—І що?

— Нічого. Доки громадяни дозволятимуть таке з собою робити, так воно і йтиме. У відсталій Індії було повалено колоніальний режим просто громадянською непокорою — тихим бойкотом влади. Тут навіть цього ніколи не буде.

Люди терпітимуть до останнього, а потім знайдеться крикун, котрий зіграє на їхніх негараздах і зробить собі непогану кар'єру. Це постійно тут відбувається.

—І нічого не можна вдіяти?

— Нічого. Це внутрішня справа громадян.

Он воно що… Тепер я розумію, про що говорила Наташка. І мені чомусь так гірко на душі… Я бачила зарослі бур'янами поля та зруйновані ферми. Я бачила безпритульних дітей та величезні блискучі машини, що паркувалися біля дорогих крамниць. Ото й правда: кому суп рідкий, а кому перлини дрібнуваті.

Ми залишаємо машину в кількох кілометрах від потрібного місця. У сумці, яку приніс Засіб, виявилися гранати, два автомати Калашникова й кілька магазинів до них. І ще якісь штуки, не знаю, що це таке.

— Умієш стріляти з автомата? — Керстін із сумнівом дивиться на мене.

— Ображаєш.

Я стільки років товклася в різних гарячих точках, що не навчитися стріляти було б дивно й небезпечно.

— Тоді ходімо, поглянемо, що там.

Аслан розповів, що контейнер перехопили його люди — їм було добре заплачено за це. Але він був упевнений, що прикривали операцію люди зі спецслужб. Принаймні так йому здалося, про що він нам і повідав, давлячись сльозами. Боже, як він переживав за долю свого органа!

— І все-таки — хто захопив наших? — питаю я в Керстін.

— Чесно? Я не знаю. Але думаю, що зараз у чомусь збіглись інтереси Курта і ЦРУ. Куртові потрібна твоя голова, а ЦРУ потрібні всі троє. Повір, слава про ваші надзвичайні здібності бігла поперед вас. Гікслі напсувала вам добряче. Та я не казала? Її заарештували, бо випадково з'ясувалося, що п'ятнадцять років тому вона вбила наречену свого сина Джейка, Вероніку Мендоза. Вона не могла дозволити, щоб син одружився з мексиканкою, а Джейк уперся — і матуся про все подбала. А випливло все лише недавно. Це було в газетах — якраз напередодні твого відльоту.

— Ти хочеш сказати, що ваша служба з самого початку знала, що стара Гікслі вбивця, ви мали докази — і п’ятнадцять років мовчали?