— Чого я ще не бачив у тебе?

Я зводжу на нього погляд, наші очі зустрічаються. Таки доведеться вбити нахабу, і Бартон його цього разу не врятує.

— Добре, добре, чого ти? Я пожартував…

Більше так не жартуй, хлопче, бо буде непереливки, я нині не в гуморі. Він швидко задкує до кухні, а я вдягаюся. Що ж, розмір мій, а те, що я не ношу таких ядучо-зелених сорочок, він міг і не знати. Дивне прізвисько — Засіб. Треба тікати звідси. Щось відбувається навколо мене, щось таке, чого я ніяк не зрозумію. Але я вдам, що вірю їм обом, а там подивимось, на чиє витанцюється.

— Торі, ходи, поїмо.

Бартон наливає у склянки сік, на тарілках лежать шматочки шинки та яєчні. У всьому цивілізованому світі людей просто повело на здоровому способі життя, всі хочуть довго жити і через те споживають якісь пластівці з картонними сухофруктами. Тітка Роза ніколи не визнавала цих штукенцій, ми старалися готувати для себе звичні страви, тому яєчня мене зовсім не лякає, навіть навпаки.

— Давай, Засобе, розказуй. — Керстін дивиться на гостя досить дружньо, та я б на це, на його місці, не дуже покладалася.

— Я привіз зброю, — він мляво колупається виделкою в тарілці. — А ще мене просили переказати, що у вас є фора — ціла доба, протягом якої певні люди можуть тягти з наказом спустити на вас собак.

— Це означає…

— Це означає, що все вже проплачено і наказ розпочати лови вже є, але його притримають на добу — це все, що ми могли для тебе зробити. Власне, я зараз на чужій території і мене ніхто не прикриває. Упродовж доби мусимо щось придумати.

— А потім?

— А потім — сама знаєш, вас не шукатиме тільки ледачий. І знайдуть, не сумнівайся. Принаймні дуже все ускладнять. Аслан щось сказав?

— Звичайно, сказав. Дякую тобі, Засобе. Я розумію, що ти ризикував, приїхавши сюди. — Керстін торкається його руки.

— Власне, ти колись врятувала мою шкуру, тож я тобі винен. Про те, що я тут, мої люди не знають, тільки Вольдек. А тепер його десь тримають ті покидьки, і я повинен його знайти. Залишуся з вами.

— Це небезпечно.

— Так. А що безпечно? У сумці гроші та зброя, подивишся. Гадаю, в цій квартирі можна перебути до ранку. Іди спати, кицько.

Він дивиться на мене трохи з жалем, мене дратує його погляд. Але є ще щось. Щось пройшло повз мою увагу, щось важливе…

— На підлогу!

Керстін смикає мене за руку — у ту саму секунду скло розлітається каскадом скалок, кілька їх ранять мене. Рука Засоба метнулась до кобури — в нього пістолет, це все, що я можу сказати про його зброю.

— Тікайте негайно, а я вас прикрию.