— Торі?

— Будеш мені асистувати.

— Що?

— Треба помити руки й перевдягтись. Ось інструменти, зараз я… А це хто?

У кутку сидить зв'язана дівчина в білому халаті і нажахано дивиться на нас.

— Чергова медсестра. Намагалася зчинити галас, довелося її нейтралізувати.

— Бартон, ти просто дикунка.

Я підходжу до дівчини й сідаю біля неї навпочіпки. У неї бліде личко, сумні сірі очі й пухкі дитячі губи. Вона зовсім молода, невеличка й тоненька.

— Мені зараз потрібна твоя допомога.

Вона киває головою. Чорт, мені вона потрібна в нормальному стані!

— Послухай, тобі ніхто не заподіє лихого. Але мені потрібна твоя допомога. Ти не здіймеш крику? Як тебе звати?

— Іра…

— Послухай, Іро, цей чоловік поранений, але до лікарні його везти не можна. Я прооперую його, та мені потрібна твоя допомога.

— Халати лежать у шафі, в боксі. Я підготую стіл.

Така розмова мені вже подобається. Це те, до чого я звикла. Я виймаю інструменти, готую наркоз. Ми переносимо пораненого на стіл, я вмикаю світло. Керстін стоїть зелена, як ялинка, і мені здається, що вона зараз знепритомніє.

— Бартон, іди погуляй.

— Якщо ти його врятуєш, я…

— Ти перестанеш діставати мене, домовились?

Наразі я володію становищем. Зараз я роблю те, що добре вмію, і вона змушена коритись мені. А я постараюся врятувати цього дивного чоловіка, який так і не зрозумів, що я не люблю, коли мене називають кицькою.

Іра виявилась молодчиною, а Засіб — здоровим і міцним хлопцем. Мені доводилось оперувати і в набагато гірших умовах, і зараз я впевнена, що пацієнт виживе — якщо його доглядати.