Наступна обіцянка вже була дана французам, котрі зазнавали жахливих втрат на Західному фронті. Вважали вдалим політичним ходом змалювати картину майбутньої слави, що чекатиме на французів після закінчення війни: відповідно до умов секретного договору Сайкса — Піко 1916 року Франція отримала б зону впливу від Сирії до Північного Іраку, включно із Багдадом, — смужку землі, яка, між іншим, має певну схожість із «халіфатом», проголошеним у 2014 році фанатиками із ІДІЛ (Ісламська держава Іраку та Леванту). Та не зовсім було зрозуміло, як секретна домовленість з французами мала б узгоджуватись із більш публічною обіцянкою, даною арабам, — та й чи можна було їх узагалі якось між собою погодити.

І третьою, найбільш трагікомічною та недоладною обіцянкою з-поміж усіх, була так звана Декларація Балфура. Насправді це лист А. Д. Балфура лорду Ротшильду, датований 2 листопада 1917 року, що містить першокласний шедевр — калейдоскоп зовнішньополітичних нісенітниць…

Уряд Його Величності із прихильністю розглядає створення у Палестині національного дому для єврейського народу та докладатиме якнайбільших зусиль задля сприяння досягненню цієї мети, але не повинно бути вчинено жодних дій, котрі могли б зашкодити громадянським та релігійним правам неєврейських громад у Палестині або правам і політичному статусу, яким користуються євреї у будь-якій іншій країні.

Пояснити це іншими словами можна так: британський уряд із прихильністю розглядав можливість для єврейського народу з’їсти шматочок пирога за умови, що не буде вчинено нічого, що могло б зашкодити правам неєврейських громад їсти той самий шматок пирога у той самий час.

Що ви´кликало чудернацьку заяву? Частково — ідеалізм. Ще із часів погромів у Росії ХІХ століття наростав рух, метою якого було знайти домівку для євреїв.

На одному етапі британці навіть носилися з ідеєю підшукати якусь місцину в Уґанді; та Палестина, земля єврейського Старого Заповіту, була очевидним місцем. Палестина досі була відносно малонаселена; певною мірою Балфур лише додавав офіційний британський голос до хору, що оспівував надання «землі без народу народу без землі».

Балфура також могло спонукати практичніше міркування: під час Першої світової війни були побоювання, що єврейські симпатії схиляться у бік німців, оскільки це був найкращий спосіб відплатити росіянам за довоєнний антисемітизм. Як пізніше погодився і сам Черчилль, декларація Балфура частково мала на меті зміцнити єврейську підтримку, особливо в Америці, — а її явна плутанина постала від «зрівноважливого» бажання не відштовхнути і багатомільйонних мусульман (не останньою чергою — в Індії), на чиї військові людські ресурси покладалися імперські сили Британії.