Поглянути лише на ці три обіцянки вкупі, і не виникне жодних сумнівів: Британія продала того самого верблюда тричі.

Таким був безлад, який Черчиллю довелося прибирати, і в березні 1921 року він скликав усіх ключових гравців до розкішного готелю «Семіраміда» в Каїрі, який тоді теж, ясна річ, був неофіційною частиною Британської імперії. Невдовзі стінами його фойє луною відбивались збуджені вигуки арабістів.

— Ґерті! — вигукнув Т. Е. Лоуренс, помітивши елегантну, проте чоловікоподібну Ґертруду Белл.

— Хлопчику мій! — прозвучало у відповідь.

І під невдоволені крики протестуючих арабів надворі, які тримали плакати із написами «à bas Churchill»124, пружною ходою увійшов і сам Черчилль. У руках він тримав мольберт, а за ним ішов хтось із обслуги, несучи у відерці пляшку вина.

Черчилль влаштувався собі у саду і почав струменитися творчою активністю, метою якої було спродукувати достатньо картин, аби влаштувати власну виставку. Та найбільшим і найдраматичнішим із усіх полотен був політичний ландшафт Близького Сходу.

Якось Черчилль вирішив перервати роботу, щоб організувати екскурсію до пірамід, тож уся компанія зібралася, аби попозувати на верблюдах перед Сфінксом. І хоча Черчилль був досвідченим вершником, він примудрився зісковзнути з горба. Подумавши, що головний турист міг травмуватися, перекладач запропонував йому пересісти на коня.

«Як почав я на верблюді, так я на верблюді й закінчу», — відповів Черчилль; таким ми сьогодні й бачимо його: міцно сидить у сідлі — упродовж усього перебування в тих краях.

До завершення конференції в Каїрі він дещо розібрався, про що йшлося в листуванні Мак-Магона-Хусейна. Із чотирьох синів короля Хусейна Фейсалові відійшов трон в Іраку (коли французи випхали його із Сирії), а Абдаллі дісталося правління над територіями Зайордання, нинішньою Йорданією, — де його родина і облаштувалась. Т. Е. Лоуренс вважав, що той саміт мав визначний успіх, і 11 років по тому навіть писав Черчиллю, відзначаючи, що він уже приніс свої плоди у вигляді більш ніж десятиріччя миру: доволі непогані успіхи.

Та роботу ще не було завершено. Тепер Черчиллю довелося поглянути, чи вдасться розбавити непослідовності Декларації Балфура. Наступною зупинкою був Єрусалим, де він проводив соломонові сеанси мудрості та справедливості.

Черчилль спілкувався із двома аудиторіями поспіль: спершу з арабами, а потім з євреями. Першою групою, яка завітала до бесіди, був Виконавчий комітет арабського палестинського конгресу. І він не справив гарного враження на Черчилля; а слід згадати, він і до того передчував, що палестинцям таки не вдалося приєднатися до інших арабів у своєму бунті проти турків.