Тут Черчилль був надоптимістом, якщо не романтиком; і певною мірою це розумів. Немислимо було й збагнути, як Британії утримати владу в Палестині достатньо довго, аби забезпечити тривкий режим чесної гри між єврейським та арабським народами.

Коли у 1921 році Черчилль став колоніальним секретарем, на нього лягла відповідальність за найбільшу імперію, будь-коли бачену світом, яка водночас була фінансовою бульбашкою. Та в чому полягала його місія забезпечення виконання британського мандату в Месопотамії? Частково — у закріпленні нафтових інтересів, хоча, що цікаво, близькосхідна нафта на той час іще не здобула панівного становища у британському стратегічному мисленні. У 1938 році 57 відсотків британської нафти надходило з Америки і тільки 22 — з Близького Сходу.

Метою Черчилля було скоротити видатки на охорону території, яка, за його словами (що не викличуть схвалення Іракського туристичного управління), була «купою брудних селян, затиснутих поміж болотистою рікою і пекельною пустелею, населена кількастами напівголими, зазвичай голодними сім’ями». Навіщо витрачати піхоту на це звалище, казав він, якщо вони можуть бути в Індії? Отож і скоротив військові витрати та вирішив покластися на Королівські повітряні сили — які завиграшки досягли б британських цілей обстрілами і бомбометанням. Цьому судилося призвести до доволі неприємних епізодів, за які він не був напряму відповідальним, та вважав непорядним, що британські літаки скидали на цивільних бомби.

Також він схвалював (що б ви подумали? — саме так!) застосування газу — того самого гріха, за який світ найсильніше зненавидів Саддама Хусейна. Дякувати Богу, він, Черчилль, розчарований цією ініціативою, хоча й заперечував: «Не розумію, чому вважається правильним вбивати людей кулями, але варварством — змушувати їх чхати».

Черчилль вирішив: хоч би що Британія не зробила у Месопотамії, виконано це має бути якнайдешевше: і фактично на одному етапі він пропонував зовсім покинути ідею з Багдадом та урізати витрати усього до 8 мільйонів фунтів на рік, обмежившись лише мандатом на Басру на півдні.

Річ у тому, що Британія не бажала триматися за те місце через якусь недоречну жагу престижу чи колоніального франтірства. Іще до того, як став колоніальним секретарем, у 1919 році Черчилль пропонував мандати Месопотамії і Палестини передати Туреччині, а після набуття певного досвіду у справах Іраку і взагалі заявив: «Ненавиджу той Ірак, і краще б ми ніколи туди не подались. Неначе жити на жерлі невдячного вулкана», — слова, на які варто було б звернути увагу керованим США Коаліційним силам, перш ніж вторгатися туди у 2003-му.