І тут мені спало на думку: звичайно, існують мільйони чоловіків із шевелюрами не набагато кращими, аніж у сера Вінстона. «Гей, залисино! — ніби звертається «Перукарня Черчилля» до них. — Ти теж можеш бути героєм. Завітай-но до нас і підстрижи гарненько те, що залишилось у тебе на голові».

Хоч би яке значення вкладалось у бренд Черчилля — а може він означати ой як багато, — здебільшого це асоціації позитивні; хоча й не виключно.

Скількох дітей сьогодні назвуть іменем Вінстон? Цінність імені та бренду велика, проте її акценти змістились, а все тому, що за 50 років, відколи він помер, відбувалися більш чи менш регулярні напади на його репутацію. Одна за одною в його напрямку випускалися ракети.

Артилерійним вогнем пройшлись по ньому представники правого крила, як-от Девід Ірвінґ, який висував йому звинувачення не лише за невиправдано затратну війну із Гітлером, а й за причетність до таких злодіянь, як бомбардування Ковентрі (неправда) або замовне вбивство польського лідера Владислава Сікорські (маячня).

Однак останніми роками найзбитковіші атаки надходили від тих людей, хто без задньої думки та злого наміру заперечує, що Черчиллеві промови, листи та статті рясніють ідеями і висловлюваннями, що сьогодні внесли б його до прокаженої колонії політнекоректних. Обвинувачують його у расизмі, сексизмі, імперіалізмі, сіонізмі, поглядах арійського та англосаксонського верховенства та прихильності до євгеніки; і той непастеризований Черчилль, відходячи від нас у часі, може здаватися дещо терпким як для наших чутливих сучасних смаків.

Якщо його слова вправно пошматувати, справді можна їх виставити у неприпустимому світлі (одна матір у Лондоні якось мені сказала: «Усі друзі моєї дочки думають, що він расист»); і у нападках на нього досить і правди, аби збентежити інститут освіти. Коли у 1995 році всі школи отримали пам’ятну відеозбірку від Департаменту освіти, присвячену Дню Перемоги в Європі, то у 35-хвилинному сюжеті про Другу світову війну примудрилися відвести Черчиллю усього 14 секунд.

Та існують різні способи оборони проти тих, хто намагається застосувати до Черчилля сучасні стандарти. У нього справді було те, що тепер вважають расистською інтерпретацією відмінностей однієї спільноти від іншої; але він не терпів негідного поводження із будь-ким та будь-якою расою. Погляньте тільки на його гнів, викликаний звірствами Кітченера над дервішами; згадайте лють від Луґардів і їхнього зневажливого вбивчого поводження з місцевими у Західній Африці. В утримання, нібито за генетичним правом, білою людиною батога контролю й покори Черчилль не вірив. Він вірив у заслуги.