Біля стіни висока шафа з відкритими полицями, де колись була розміщена численна колекція кубинських сигар, а тепер там сотні стиснутих і зім’ятих тюбиків фарби, викладені рядами. Одразу помітно енергію, із якою Черчилль поринав у своє мистецтво: мілітаристського типу розташування табуретів, мольбертів, палітр, парасольок, комбінезонів, терпентинових і лляних олій — усіх атрибутів художника, якими він себе спорядив перед штурмом полотна.
Та коли скинути оком усю ту кімнату, розумієш, що все це не на позір. Тут Черчилль не байдикував. Уздовж стін вишикувалися його полотна, від підлоги й до стелі — це деякі з його написаних за все життя 539 робіт.
І не тільки найфанатичніші прихильники назвуть його технічним віртуозом; він не був майстром у зображенні людських образів. Задля досягнення подібності він часом використовував незвичайний пристрій під назвою епідіаскоп, який проеціює фотографію на полотно, — і використовував цю саму техніку для відтворення дещо закляклого зображення реґбістів на полі та А. Д. Балфура із дружиною, які трохи схожі були на мавпочок капуцинів. Все ж є і чимало інших робіт, які виражають його особистість, іноді й гарненькі.
Я тут із кількома друзями, і ми невдовзі здогадуємося, чим він так надихався. Він любить колір, і що яскравіший та соковитіший, то краще, — і користується кожною нагодою, яку дає природа, аби їх поєднати. Йому подобається рожева стіна палацу, розкішні брунатно-жовті руїни і ще лазурове небо, а ще краще смуга засніжених гірських вершин десь у далині.
Він ніяк не насититься тінями пірамід або виблиском хвиль, як вони розбиваються об береги десь у Середземному морі. Будь-що, зокрема темно-зелені кипариси, блідо-зелені луги, яскраво-синє небо, рожевуваті старенькі будівлі — Черчилль у цьому майстер.
Відчуваєте полегшення та ентузіазм, з якими він виплеснув пігмент на полотно. Одна з моїх колег намагається підсумувати враження від побаченого. «Вони такі світлі, такі оптимістичні», — каже вона. Так воно, схоже, і є. Черчиллева мета — задовольнити і винагородити глядача, і це йому вдається. Один пейзаж було щойно продано за 1 мільйон доларів — а це стільки ж, скільки коштує Моне, заради всього святого.
Та його роботи притягують людей не тому, що вони відполіровані шедеври, а саме тому, що вони такими не є. Він воліє випробувати себе у цій справі, виставити себе на загальний осуд, чинити помилки — але ключовою ідеєю є те, що він принаймні бажає спробувати і ризикнути.
Часом це не спрацьовує; але іноді все складається тріумфально. Це і є той дух, що він його взяв із собою в темну, задимлену тютюном кімнату раннього літа 1940 року. Руки інших тремтіли перед порожнім полотном, що жахало. А Черчилль ринув уперед, озброївся пензлем і широкими енергійними мазками зобразив яскраву й насичену романтичну версію подій. І це,