Як колоніальний секретар у 1921 році він оголосив, що в межах Британської імперії «не повинно бути жодних бар’єрів у вигляді дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри чи релігійних переконань, які заважали б будь-кому досягнути реалізації свого потенціалу». До речі, його погляди на расові особливості — широко засуджувані сьогодні — жодним чином для народженого у 1874 році не були винятковими; й існує чимало тих, хто свідомо або несвідомо також дотримувався таких думок.

Іноді він і втішався від насаджування опонентами того лицемірства. Якось у розпал війни на обіді у Білому домі Рузвельт спробував його дійняти, посадивши поруч місіс Оґден Рід, видавчиню і палку учасницю руху за незалежність Індії.

У належний час жінка спитала:

— Що ви збираєтеся робити в тому кепському питанні Індії?

А Черчилль:

— Перш ніж відповісти, з’ясуймо одну річ. Чи ми оце говоримо про смаглявих індійців, які під доброзичливим британським правлінням так панічно розмножилися? Чи про червоних індіанців в Америці, яких, я так розумію, вже майже доведено до зникнення?

Гадаю, рахунок Черчилль — місіс Оґден Рід: 1:0.

А ті, хто продовжує його ганити за старомодні расові погляди, можуть також згадати систему расової сегрегації у США, якої він ніколи б не потерпів у Британії, — а тривала вона до пізніх 1960-х.

Так, правда і те, що він казав речі, які сьогодні звучать дуже зловісно: про євгеніку і потребу стерилізації слабоумних. У 1910 році молодим міністром він написав Асквіту, застерігаючи, що «наявний неприродний і стрімкий приріст класів Розумово Неспроможних та Психічно Хворих, вкупі зі стійким зниженням працездатності серед усіх успішних, активних і в розумовому плані вищих осіб, становить національну та расову небезпеку, переоцінити яку неможливо».

Знову ж таки, у цьому він був не один: закони про сегрегацію «недоумків» ухвалював парламент переважною більшістю голосів. Це була доба, коли люди самі були слабоумними у питаннях слабоумності й дуже мало розуміли психологію та генетику.

Додамо виразності контексту, якщо зазначимо, що у 1927 році визначний американський юрист Олівер Венделл Голмс записав вирок суду, що дозволяв стерилізацію жінки на ім’я Керрі Бак, яку вважали слабоумною, разом із її матір’ю та донькою. «Трьох поколінь імбецилів досить», — казав він. І між 1907 і 1981 роками у США насильно стерилізували 65 тисяч людей.

Черчилль, можливо, і справді говорив про такі речі за 10—20 років до того: проте — на щастя — так ніколи й не втілив ці схиблені ідеї.

І, так, він справді був тим, кого за сьогоднішніми стандартами можуть вважати жінконенависницькою шовіністичною свинею — принаймні ідеологічно; щодо цього жодних сумнівів.