Ненсі Астор була першою жінкою, яка стала членом Палати громад, і коли у 1919 році спитала Черчилля, чому він так холодно ставився до неї, то отримала психологічно глибоку відповідь: «Я почуваюся так, ніби ви увійшли до моєї ванної кімнати, а у мене для оборони є лише губка». Так говорить колишній вихованець суто чоловічої англійської приватної школи.

А в березні 1944 року трапився справді жахливий випадок, коли Палата голосувала за законопроект Батлера про освіту і член парламенту від консерваторів Тельма Казалет-Кейр успішно просунула поправку за рівну платню для учителів-жінок. Черчилль вирішив скористатися цим як приводом принизити своїх критиків із задніх рядів. Він перевів питання у голосування вотуму недовіри (до якого мало хто схотів би залишитися в опозиції) і вимусив членів парламенту задавити рівну платню для вчителів-жінок 425 голосами проти 23.

І у той час його справедливо-таки виставили до ганебного стовпа; та все ж ніхто не зміг би звинуватити його у жінконенависництві — він любив розумних жінок (Памелу, Вайолет); і зрештою до нього дійшло. Він спокутав вину, коли одним із останніх своїх парламентарних заходів на початку 1955-го заявив про рівну оплату праці для жінок у галузі освіти, громадянської служби і місцевого самоврядування. У 1958 році він запропонував допускати на рівних умовах жінок до навчання у коледжі Черчилля у Кембриджі й сказав Джоку Колвілю: «Коли я замислююсь над тим, що жінки зробили для війни, я відчуваю певність — вони заслуговують на рівноправне ставлення до себе». (Коледж зрештою допустив жінок до навчання у 1972 році.)

Можна критикувати Черчилля за те, що він був імперіалістом і сіоністом, — а він, звісно, був і тим, і іншим, — та справедлива людина повинна б погодитись, що ці обидва проекти він підтримував тому, що збагнув: вони просувають цивілізацію. Іноді у висловлюваннях щодо Індії здається, що він просто звихнувся («Ґанді слід було би зв’язати по руках і ногах перед воротами Делі та розтоптати величезним слоном»); але потрібно пам’ятати, що у британському правлінні радж він бачив засіб приборкання варварських порядків — саті, викупа нареченої, ганіння недоторканних і такого іншого.

А тим, хто з презирством ставиться до імперії, слід запитати себе, чи ненавидять вони її більше, аніж, скажімо, рабство або жіноче генітальне каліцтво. Імперіалізм Черчилля був чимось значно більшим, ніж просто роздутий еготизм надпатріота. Він був настільки несхожим на таких численних інших політиків усіх часів, що, вважаю, у глибині душі був істинним ідеалістом. Він вірив у велич та цивілізаційну місію Британії, що й змушувало його говорити певні речі, котрі сьогодні видаються дещо безумними.