***

Британія зразка 1964-го у стількох своїх проявах була не до порівняння кращою країною, аніж тоді, коли Черчилль увійшов до парламенту на початку століття. Було менше пошани, менше класової свідомості — звичайно ж, коли подумати, що ті пілоти у битві за Британію були ще школярами. А ті кілька вийшли з багатьох.

Гнітюча бідність, яку Черчилль бачив у молодості, нетрі, які оглядав у Манчестері, — більшість цього було викорінено. Жінки уже зайнялися емансипацією, масове повоєнне поширення розпочала вища освіта, було створено Національну службу охорони здоров’я; держава загального добробуту мала намір допомогти всім, хто опинився у скруті.

Думки людей стосовно внеску Черчилля у цю трансформацію відрізнятимуться, проте, здається мені, уряд лейбористів 1945—1950 років йому ой як завдячує; і не лише за роботу, проведену спільно із Ллойд Джорджем у перших декадах ХХ століття, а й за власні його інстинкти у часи військового коаліційного уряду. 21 березня 1943 року Черчилль виголосив промову, що отримала назву «Опісля війни», де більш чи менш точно передбачив великі зміни в охороні здоров’я, пенсійній системі та соціальному захисті. Як казав пізніше Еттлі: «Він відчував симпатію, і то неймовірно широку, до простих людей по всьому світу».

Черчилля не зовсім тішила перспектива масової імміграції до Британії (він згадував про готентотів і таке інше), але, як справедливо зазначив Ендрю Робертс, вона сама частково й була продуктом тривалого романтичного бачення Черчиллем — аж до 1950-х — Британії як великої імперської батьківщини.

Саме тому і йому, і міністрам торі ніяк не вкладалося в голові, що можна просто замкнути двері. Отже, парадокс у тому, що у своїй імперіалістичній концепції Британії Черчилль був насправді одним із засновників (чи ненавмисно, чи неохоче) мультирасового суспільства сьогодення.

Та у цілому революція у Британії відбулася — революція благотворна, що зберегла сутність конституції. Уперше Черчилль побачив королеву Єлизавету II у 1928 році, коли їй було два роки. Клементині він зауважив, що то «особистість» із «владним духом і замисленістю, дивовижною як для маляти».

Ви можете подумати, було щось трохи улесливе у тому, щоб розгледіти у дворічній дитині дух влади, та за прем’єрства він іще став свідком її коронації, і майже напевно правдою буде сказати, що її коронували тільки тому, що він був прем’єр-міністром. І це спричиняє в колах його критиків остаточне збентеження й галас: на здійснення жодної з тих змін та поліпшень — жодної — не можна було б сподіватись, якби Британія зім’ялася перед обличчям нацистської загрози.