Йосенько двозначно посміхався:

— А може ваш головний постачальник, то Никола Пуршега, той з Гриняви, що його звуть — Поперечник? Він до євреїв найбільший поперечник, присягнув собі, що наших з торгівлі викурить у цілому повіті.

Фока відповів:

— Сам знаєш, що з тими купцями, яких нарадив Никола, нічого не вийшло, а саме твої купці у нас виграли. Мабуть, тобі щось заплатили за це?

— Заплатили, — підтвердив Йосенько, — але торгувалися так завзято, як за власних дітей. Казали, що ти твердий, тож і вони повинні бути твердими.

— Який я там твердий, — сміявся Фока, — вони хотіли мені всадити свого наглядача. В моєму лісі я сам наглядач. Ну так ми і погодились. Де ж тут твердість?

Панцьо, крутячись коло столу, зиркав на Йосенька виклично, злостиво, показуючи свої щерби. Йосенько його зауважив, зверхньо здивувався:

— Аа! Панцьо знайшовся. А по Жаб’ю смутком повіяло, що може похований вже. Вже збиралися плакати, жаб’ївці співчутливі. А він тут заховався.

Панцьо відкрив рота, як пес, що готується ухопити.

— По-похований, не по-похований, але вас ще глибше за-загребуть, там на верхах, коли будете валандатися за вашою лихвою.

Йосенько опустився зі зверхності, гарячкував:

— Що за лихва, яка лихва, якби я вам дав у кредит борошно, шкуру, то ви б, мабуть, заплатили, чи як?

Панцьо надув губи:

— Я до вас не прийду, навіть якби ви мене просили.

Йосенько відрізав:

— Велика втрата. З тими заробітками за латання горщиків не можна брати багато в кредит.

— Я не дбаю про ваш кредит.

— А я не плачу за такими гістьми.

Панцьо пережовував мовчки, а потім відкрив рота, показав щерби і гладко запитав:

— Я не тутешній, а скажіть, чому тут в горах кажуть, що єврей тільки печений смачний?