— Про священиків так само говорять, — вже спокійно відрізав Йосенько, — але жоден з йогомостів такими дурницями не переймається.

— А ви переймаєтесь йогомостями? — шкірився надалі Панцьо.

— А ким же мені ще перейматися? Певно, що переймаюся, це сусіди, служать Богові, вчать людей.

Панцьо не відчіплявся:

— А може ви вихреститеся? так вам буде ще легше дурити людей.

Йосенько цикнув, немов йому хтось влучив у рану, Знову розпалився:

— Що це за розмови, це ваші дурні слова, що єврей і священик ще замало печені, а я вам скажу, що ви навіть добре спечений зовсім не будете смачним, та й хто б на вас полакомився. Що я вам зробив? Чіпляєтеся на гладкій дорозі.

— Не бійтеся, — дзявкав Панцьо поспішно, наче боявся, щоб його хтось не перервав, — я ще не так до вас причеплюся, але не на гладкій дорозі, а там на верхах. Ті, з котрих ви дерете шкуру, так за вас вчепляться, що вашої шкури вже ніхто не залатає.

Фока твердо перебив:

— Що це з вами сьогодні, Панцю, досить вже цього!

Панцьо здригнувся, наче прокинувся, повернувся щоб піти, Йосенько потряс головою, його пейси заколихалися. Він опанував себе і зітхнув:

— Така файна полонина у Шумеїв, а все ж мусить знайтись — як кропива.

Панцьо відходячи огризався:

— Не беріть на язик, той не попече.

Фока крикнув за Панцьом:

— Йосенько є моїм запрошеним гостем, це значить, що вашим також, покличте Петриця, подайте гостям все, що треба.

Панцьо косо глянув на Фоку, поспішно пішов до колиби, після чого обоє з Петрицьом принесли молоко і бринзу для Йосенька, а бануш і вареники для його супутників. Потім він витягнув з бесагів свій власний хліб. Панцьо знову вищирив зуби, але Йосенько відвернувся, вдаючи, що його не зауважує. Їли мовчки, а тимчасом поволі зсутеніло, всі заходили до колиби, звідти було чути гомін, потім музику і співи. Йосенько з Фокою залишилися коло столу самі. Зірки виходили з глибини неба, Йосенько дивився вгору і шепотів:

— Ти також, може, гадаєш, що мене ті паршиві ґульдени від полянських хапунів тягнуть за Гору?

Фока здивувався:

— А що ж іще?