Скрипнули двері, до колиби зайшов Вітролом. Крізь прочинені двері вони побачили блискавку, потім почули, як віддалений грім проходив по горах. Це святий Юрій відчиняв ворота для весни. За Вітроломом поспішно заходили бистрецькі рубачі, що поверталися від миґли і від гаті. Свято відразу змішалося з робочим днем, храм — з працьовитим бутином, як тепле повітря з холодним. Рубачі були втомлені подвійно, храмом і роботою, дідки пустували. За святковою інерцією Соломійчук і надалі плів голосно і необережно:

— У нас на Пушкарі все знають. Наші ходять на Ґаджин за скарбами і на випаси також. Кузьма Ґотич — то син другої жінки Данила, яка зветься Солимона, і хто ж вона? Охрещена нявка, а ще кажуть, що відьма. Від неї Нявчук, тому птахи з ним воюють, винюхують совиний рід і дзьобають.

Бистречани, що лежали вже по різних кутах колиби, голосно зареготали. Вже майже затихнули, але ще Мандат реготав, наче кидав виклик. Соломійчук покірно звісив голову, дідки знітилися, свято закінчилося. Пехкало обурився, наче ображений, але продовжував не надто виклично:

— Немудро ви смієтеся. Може неправда, що Данило після смерті жінки переселився до старої хати, туди, де сходяться Ґаджин і Кізя, до лісу над Псарик? Одружився з Солимоною і від цього все.

Рубачі сміялися голосно, один чи інший підіймалися на підстилці, споглядали з-під лоба, а Вітролом терпко пояснював:

— Чоловіче один з другим, це лиш плітки з вітру, та й усе. Кузьма Віхринка, званий так здавна, бо якось так хитається, не є сином Солимони, а першої жінки Данила, а Солимона не є ніякою нявкою, це смішно, бо вона родом з Процюків, з Бистреця. У неї є тільки один малий хлопець, чорненький Петруньо. А чи відьма? Я не чув. То чого ж брехати?

Пехкало неохоче замовк, а потім підірвався, як пригасла ватра, і вибухнув недоречно:

— А я кажу, що той тихий мисливець перемінюється, раптово зникає і знову появляється.

— У що перемінюється? — запитав Вітролом.

Пехкало промовчав, а тимчасом розбуджений галасом Петрицьо підвівся на підстилці і зацікавлено слухав. Не отримавши відповіді, Вітролом теж підірвався:

— А я кажу: ганьба тому, хто плітками з вітру заплямовує інших.

Пехкало встав, підійшов до дверей, відчинив їх, на дворі швидко потемніло. Крізь двері раз за разом блискало. Савіцький разом з Томашевським і його приятелями, втікаючи від бурі, всипалися у колибу. В ґроні своїх Пехкало відчув себе сильнішим, знову виступав по-святковому.

— Кажете, що брехня, але не переживайте, ми добре за ним слідкували цілу зиму. Рушниця на плечі, а потім годує вовків перед самою колибою. Інші можуть підтвердити.