— А може зі мною?

Вітролом відсунув Матаргу, а Томашевський відгавкувався недбало, але сміливо:

— Бик сильніший від людини, але йде на м’ясо. Жаб’ївці і не таких б’ють, скільки хочуть і де хочуть.

Матарга штовхнув Яса, аж той заточися, а Вітролом штовхнув Матаргу, що той впав. Кричав:

— Не смійте починати бійок, бо я покличу ґазду.

В цей час Петрицьо, зрозумівши завчасно, шо готується, підскочив до миґли. Негайно ж до колиби учотирьох влетіли Фока, Андрійко Плитка, Цвилинюк і Петрицьо. Більш втомлений і менш терплячий, ніж зазвичай, Фока кинувся поміж пересварених із палаючими очима.

— Ще один штурхан і я розіб’ю бутин. Реваш досі дійсний, а від завтра я його затримаю, нехай купці перебирають бутин.

Із святковою бадьорістю кричав Пехкало:

— І добре! досить цього! Але знайте, що якщо тут хтось загине від колоди чи від води, то це буде пам’ятка від того тихолаза. Хто знає, що він вже нам насипав.

— Соромтеся і замовчіть! — кричав Фока.

Пехкало послухав, але жалібно огризався:

— Велике мені вміння верещати на бідних.

Ґєлета упівголоса люто кляв:

— Псяча віра, сільська гузиця, ще сміє гавкати на ґазду!

Фока відповів Пехкалові:

— Я кричу не на бідних, а на сварливих.

Вітролом признав:

— Це правда, всі баби мирніші від вас.

Пехкало вже не виступав до Фоки, сварився з Вітроломом:

— Поки ви не увійшли до колиби, була згода.