Вітролом стурбувався, промовляв смутно:

— Іванисько шкодує бідну диханю, він такий.

Ґєлета поспішив:

— Вовки замість собак наганяють йому звірину.

Замовкли. Потім Крашевський повернувся від кута і випалив:

— Вовкулак бистрецький.

Крикливі блискавки заповнити темні шпари колиби, наближалася буря, але ще до бурі післяхрамове повітря ставало душним. Мандат підскочив, немов хотів кинутись на Крашевського, але зупинений Ґєлетою, заспокоївся, а сам Ґєлета грізно процідив:

— Хлопче, за такі розмови б’ють, кості ламають і плакати не дають. Це у вас самі вовкулаки, вночі не дають пройти християнинові.

Крашевський слухав нерухомо, а Матарга загудів:

— У нас на Бистреці пуща, багато звірини, а двері до хати ледь причинені, на Жабйому ж ґражди, замки-запори, а вічний неспокій.

Крашевський знову вирвався:

— Самі жебраки, не мають чого закривати.

Ґєлета відрізав йому зневажливо:

— Жебраки — це ті, що пристають на наймитів.

Пехкало в’їдливо дошкуляв:

— А може Фудор Ґєлета також родом з Жабйого?

— А може Мандати з Жабйого? — втрутився раптово Кімейчук.

Ґєлета і Мандат встали, а за ними й інші бистрецькі рубачі, а осмілений Томашевський і наче зміцнений недавнім перебуванням жаб’ївців на храмі, встав перед очі рубачам:

— Побачимо, хто буде плакати. Фудору і тим з Радула до криміналу завжди відкритий шлях.

Матарга одним скоком з глибини колиби опинився поряд з Томашевським, підсуваючи йому під ніс величезного кулака: