Як покропити такого, який сам не хоче.

— Нечиста сила, — раптом пробурмотів Пехкало, і потягнувся по горщики один за одним, випив по трохи води, а потім наче млинок заторохтів свої примівки.

Хихотіння тут і там вискочило з тиші, та Лесьо скерував сміх у іншу колію.

— Це ще не все, — сказав Лесьо, — проявила себе теж шлюбна жінка, та так, що аж любо. Сама втекла з любасом, а коли почула плітки, то побігла до священика, зробила рейвах на цілу резиденцію, верещала, щоб священик прокляв Кузьму на проповіді, погрожувала священику, аж довелось її викинути з плебанії. Полетіла вона на Бистрець, все висліджувала Кузьму у лісі, а потім публічно наробила йому сорому, на храмі над Рікою відхилила запаску при людях і показала Кузьмі голу гузицю. І зараз переслідує його, де тільки може, і от маєте його тепер поміж тими цицьками з пущі і цією гузицею з села.

Здавалося, що голосний сміх прогнав нечисту силу. Пехкало перестав торохтіти і слухав, а Лесьо ще йому відповів:

— Чиста сила чи нечиста, я не знаю, але торкатися не треба, не можна порушувати. Іванисько ні в чому не винен, він не нарушає.

Пехкало заторохтів знову, після чого тричі сплюнув на бік, а старий Кочерган, приглядаючись уважно до нього, запитав:

— Скажіть, Корчук, ви боїтеся Іваниська?

Пехкало роззявив рота:

— А хто б його не боявся?

Кочерган заволав:

— Ніхто його не боїться, навіть вовки його не бояться. А ви схаменіться, він і так вже пішов і не повернеться.

Пехкало знітився:

— То ви певні, що він нам тут нічого не насипав?

— Певен, перестаньте боятися, бо від страху найбільша ворожнеча і війни також.

— То ви справді думаєте, що вже ніщо більше нам не нашле жодних наслань чи чарів? Чи як?

Ґєлета заскрипів зубами:

— Сільська гузиця так знається на насланнях, як свиня на струнах.

Пехкало не почув образи, а Кочерган бив себе в груди і заспокоював того далі:

— Якщо й нашле, то тільки щось добре, не якісь чари, а саме добро!