І знову поплив Мандат далі, дещо втішений, але знову сам-самісінький. Сплав був рівний, але сильно набухла Ріка відразу з такою швидкістю підхопила дарабу, що закинула її вихором поміж Кутами і Вижницею і вихором помчала далі. І хай би там цілі кордони з військових сторожували, і хай би там упоперек Ріки поставили запору, дараба розбила б загорожі, погромила б сторожу. Мандат зовсім забув про те, що збирався зійти в Кутах, навпаки, тішився: вільний шлях, на щастя. Переможно співав:

З дороги, шибенице! Геть! Щез той дурний край, той тісний світ поміж темницею в Сігеті і шибеницею в Кутах! Свобода!

Та щойно Кути зникли з його очей, щось йому зашепотіло із вітру і заскрипіло від дараб: Буде тобі свобода, буде тобі щастя. Це ще не кінець. Бо хто ж призначений для пекла, якщо не такий? Безкарність! Це перша перепустка до пекла. Такий, що не лише убив, але що з ним і Сокільська скеля не впоралась. Такий, котрому шляхетні ґазди прислуговували, як панові, такий, що продасть собі дерево і торби грішми наб’є. З такого сало капатиме просто в рот чортові. Такий буде смажитися разом з війтами і з безбожними багачами там внизу, під землею.

Він перестав перейматися чужиною, піддався долі.

З чужини чи не з чужини, а туди на дно пекла дорога однакова. Нехай води несуть його, куди хочуть, і так до чорта занесуть. Він плив, як приречений, ледь торкаючись кєрми. І так найкраще. Щоб бути добрим кєрманичем, нічого не бійся, лише вір у чорта і він тебе виведе на гладке. Кєрманицька майстерність в тім і полягає, щоб продатися чортові, щоб бути його підданим. І якби він під Сокільською скелею піддався чортові, то не розбився б, ні!

Мандат розлютився:

— Тепер я вже чорта найманець, справжній чортовий син, це гірше, ніж курвин син. Це огида для всієї землі. На такого ще здалеку пси гавкають. І навіть лиси. На такого коти фишкають, всіляке живе створіння чує його сморід, верещить на нього, як ластівки на яструба, всі його дзьобають, як все птаство пугача. Чортової курви син.

Він бив себе розпачливо і люто по голові:

— Це той старий, помічник чорта, мене спокусив. Я хотів висіти, я просто прийшов зголоситися на шибеницю, добровільно, аж з Льодової Баби. А він, як чорт, до чортівської роботи і до дараби запріг мене. Чорте, любий мій пане, чорте — майстре всіх майстрів, я служитиму тобі вірно, буду тобі чистити гузицю, дай мені лиш одне з твоєї ласки, щоб я міг тому старому Панцьові голову розбити.

Але така вже доля Мандата, що одна небезпека рятувала його від іншої. Він вже занурився у чорноту пекла, вже прийшов вечір і навколо потемніло, і тут раптом почув з лівого боку глибокий шум і відчув нову сильну течію. То Прут поєднувався з Черемошем. Шум Прута був пласким, важким, глухим… Чужі води, справжня чужина.