Його старий помітно осунувся, проте навіть смерть власного сина не схаменула його. Він конвертував її в політичний прибуток. Такі, як він, знають, як це робиться. Він міг далі безжурно складати пачки зелених в сейф. Він забезпечив це собі на найближчі роки. Горбатого й могила не виправить.

Інструктор мав двох синів. Законних, так би мовити. А я, виходить, незаконний. Що ж, я прийняв цю гру. Зі своєю жінкою він прожив чимало років, так і не наважившись розлучитися. Схоже, він ніколи й не лаштувався. В його уявленні було місце для коханки, проте не знайшлося рішучості зробити наступний крок, цілком логічний. Стара була для нього забавкою, невеличкою розвагою. Вони зустрічалися не так часто, доки одного дня він щез — якраз тоді, коли його найбільше бракувало.

А може, інструктор любив збочення. Можливо, його розпалював запах взуття, який не вивітрювався навіть тоді, коли полиці стояли порожні. Можливо, в цьому полягав сенс його стосунків з моєю старою — в потаємності, в тому, щоб, як діти, ховатися від навколишнього світу. Хай там як, інструктор знайшов у старій те, чого йому не вистачало. Що могла дати вона і лише вона. Щось від того, звісно, перепадало і їй, невибагливій.

Чимало всього я розмірковував, доки до мене дійшло, що я нічого про нього не знаю. Що він за один? Я бачив його двічі — тоді в підсобці і згодом, по численних роках, на сходах, коли нахилився, щоб розчути його слова. Він уже майже не дихав, проте його губи ворушилися. Він вклав останні зусилля, щоб вимовити оте, що мав би сказати набагато раніше.

Отакої — я мав братуханів... Я ніколи не розпитував стару, як вони зійшлися. Не думаю, що це вона обкрутила його. Знаючи її, в таке важко повірити, хоча, звісно, все можливо. Стара була для нього продухвиною від буденності. Я не втручався в їхні стосунки. Це сфера старої, її особисте життя, бодай на шматочок якого вона мала право. Вона ніколи не сумнівалась у мені. Людина — загадкова істота.

Я спітнів, силкуючись щось придумати, доки врешті ді­йшов висновку, що це рівно нічого не означало. Особливого бажання спілкуватися з ними не виникло. Я не допитливий. Я приймаю речі, як вони є. Коли бракує ясності, я її вношу.

Інструктор подбав про все заздалегідь — мені припала така сама доля, як моїм братам. З власною жінкою він обі­йшовся з меншою щедрістю. Моїй старій він узагалі ні чорта не заповів. А міг — якусь марничку. Моя стара нічогісінько не потребувала — дрібний знак уваги; життя не пестило її надмірною прихильністю. Гадаю, він провів з нею не найгірші години. Моя стара така, що кожному догодить.