Мої співрозмовники розуміли, що я не збирався протирати штанів, і врахували і цю обставину. Праця надто не перевтомлюватиме мене; моє завдання — підсилити фракцію, більше нічого. Вони зробили наголос на «підсилити». Я все вловив, хоча ще нічого конкретного не уявляв.

Вони дали мені час на роздуми. Я обмірковував — хвилину, дві; можливо, трохи довше. Вони знали, що я не з тих, хто піддаватиметься ейфорії. Відкинувшись на спинку шкіряного дивана, вони мовчки чекали, намагаючись не заважати мені, а коли я нарешті кивнув, полегшено зітхнули. Вони запропонували мені сприяння в усьому, що мене цікавитиме. Ми потиснули один одному руки. Якби не ідея зі старою, що зненацька сяйнула мені, я, можливо, відмовився б.

Моє імʼя опинилося в списку, з публікою я не контактував — мене справді не переобтяжували. З моїми фанатами працювала професійна команда. Це була для мене нова сфера, а мої уявлення про неї, відповідно, туманні. Мені пальцем не довелося поворухнути. Небавом я складав присягу депутата Верховної Ради. Щось у цьому було.

Стара знала, що рано чи пізно я пробʼюсь. Вірила в мене. Жодної миті не сумнівалася, що буцегарня — епізод, увертюра, щось на зразок трампліна перед стрибком у визнання. Я продерся крізь терни до зірок. І вона знала, що кінець — це щойно початок. Що ж, стара, ти дочекалася.

— Я чула по радіо твій голос.

Стара була сама не своя. Ось зараз у неї знову підскочить тиск. Замість цього стара раптом впала в нірвану, на неї зійшла невимовна благодать. Я міг бути спокійним за неї — вона в мене ще потопче ряст. Серце старої плюскалось в океані щастя непотопним човником. Вона поклала свою сиву голову мені на плече. Старенька розчулила мене.

Стара розцвіла, побачивши мерседес.

— Сідайте.

Водій зачинив за нею двері. Й ось вона сиділа і їхала. Він мчав її крізь міста, попри тополі, що виструнчилися, віддаючи їй честь, моїй генеральші, вздовж піль, пагорбів, через мости. Вона вперше в житті сиділа в автомобілі.

— Я знала, що ти вибʼєшся в люди.

Стара не дала перетворити себе на опудало. Вона прийшла в тих самих мештиках, відмовившись взутись у що-небудь інше. Залишилась такою, якою я завжди знав її. Якою з неї знущався старий. Якою її брав у підсобці інструктор. Вона зʼявилася в памʼять про них усіх.

Стара простувала до трибуни, ніби в крамницю по хліб. Публіка вивалилася на неї — народні обранці, журналюги, помічники, помічники помічників, помічники помічників помічників, іноземні посли, вся продажна й огидна потолоч, що жирувала на таких, як моя стара; розводилася від її імені; плела інтриги, про які стара не мала зеленого уявлення. Й ось нарешті вона могла сказати за себе сама.