Авжеж, я не завжди був політиком і бізнесменом. Я піднявся із дна. Мене ніхто не запитував, чи хотілось мені там бути. І, як ви здогадуєтесь, повертатись туди я не збираюся.

Ваші кривдники винайшли кнопку, яка одним натисканням знищить світ, проте так і не придумали ліків від раку. Або як відростити ногу. Чи щелепу. Їхнє мислення працює в іншому напрямку. Їхній геній процвітає на інших реґістрах. Такий світ давно вже заслужив, щоб його спустили в унітаз.

Добродії засіють світ соєю, якщо це приноситиме прибутки, змусивши вас жерти її від ранку до вечора. Засіють трупами вас і ваших дітей, якщо від цього наростуть проценти.

Одного дня ви захаркаєте кровʼю. Але фармаіндустрія до ваших послуг — все це чекає на вас. Мільярди таблеток, які вам належить проковтнути, щоб процвітав чийсь бізнес. У всього свій термін придатності — в людини теж. Незамінних немає. Збитки — це завжди кепсько. Збитки породжують кризи. Про це вам економісти джінґлбелз заспівають.

Хочете побачити, як деґрадує людина? Як розкладається живцем? Фізично й психічно. І що від неї на виході.

Хто ж відмовиться заробити? Ми були напівкровними, від спільного батька, лише довго нічого не знали про це (воно нам не дуже то й заважало). Від того, якого я прикінчив на порозі збудованого ним будинку. Ми перетнулися зрілими мужиками — я з моїм досвідом, він — зі своїм. Якщо людина прагне зруйнувати себе, їй ніщо не завадить. Проте брат є брат. Одного дня він відкинув копита. Загнувся від передозування.

Я — чистий. Я знаю свою ціну. Я нікого й нічого не зрікався. Як це написано... Я сягнув у кишеню, папірець усе ще лежав там, я добув і розгладив його. «Зерна неправди за собою...» — я зібгав і пожбурив його геть. Цидулка більше не знадобиться.

Червоний килим зміївся від автомобільних дверцят, зникаючи в глибинах освітленої кришталевими люстрами багатоповерхової споруди. Переді мною тут приймали Путіна.

Коли я йшов, з дерева впав листок. Запопадливий клерк кинувся прибирати його. Я втелющив підпис під угодою про економічне партнерство. Ще буде багато підписів — вирішальний поставить наш президент.

Того дня мене розривали на частини.

Опісля ми непогано розважилися. Всі вже лаштувались підводитись, як раптом директор Славістики заспівав, а потім поліз цілуватися. Я зупинив його — якомога делікатніше, щоб не нашкодити дружбі між народами.

В мене традиційна орієнтація — навіть тоді, коли вихилю. Я міцно стою на ногах. Матінка-земля носить мене. Вона все стерпить — ще не такого набачилася. Досить, що ми ходимо нею.

Коли ми покидали корчму, довелося взяти сусіда, з яким ми поруч просиділи вечір, в оберемок.