Так здобув собі спільницю — відтоді їх обʼєднувало щось більше за кревне рідство. Згодом, коли сестра знайде його щоденник, їй відкриється глибина — ментальне розширення брата, якого вона не достатньо добре знала. Він сам себе не достатньо добре знав, і нотатник був місцем його самопізнання. Проте в щоденнику не стоятиме того, чого вона там гарячково шукатиме.

Було чимало таких, як він, і вони так само їхали, тримаючись за поручень, дехто читав при цьому книжку. Усміх не сходив з Євгенових губ, примістився метеликом, розкривши крильця, візитка у світі, в якому виростав, куди його вкинуло, як ото хвиля вихлюпує на берег — лагідний, сонячний, привітний.

Він врятувався. Вони врятувалися втрьох: мати, сестра і Євген. У свій ранній вік опинився в чарівному замку, де все, однак, було справжнє й просте.

Прибув у великій ейфорії, наче надхмарна висота, на якій летів, окрилила його. Літак давно приземлився, хлопець пройшов контроль і дивився, як наближалося місто, ніби не маршрутка мчала йому назустріч, а воно їй: згасне бліде, сповнене тривоги сонце дня, та палахкотітиме вогник в Євгеновому серці.

— Моє місце тут.

Ми всі спізнавали хвилювання. Кожний із нас мав відчуття, що щось змінюється і ми дотичні до цього: ми робимо ці зміни. Це підтримувало і надихало нас. Це наше майбутнє, і рухало нами єдине бажання: не дати вкрасти його.

В девʼяностих нам відібрали дитинство, у більшості нас. Ніхто нічого за нас не владнає — те, що робимо, ми робимо для себе. Авжеж, ми егоїсти: нами рухає бажання нормально жити у власній країні. Ми претендуємо на те, щоб творити її. Це наша земля, ми тут народилися. Ми зазіхаємо на відібране в наших батьків, на майбутнє, шахрайськи привласнене.

Це Жанна, моя подруга. Наша Жанна дʼАрк. Скромна, непомітна дівчина, яка постійно трималася в тіні, так що ми жартували, що вона — фата морґана. По ній не скажеш, що вона під кулями беркутівців надавала першу допомогу пораненим. У розпал протестів «Ройтерс» брав у неї інтервʼю — Жанна найкраще з нас знає англійську. Кореспондент раз у раз домагався, щоб вона пояснила, що привело її, англійку, сюди, на український Майдан. Заради чого вона ризикувала своїм життям.

Жанна розповість вам тихим, злегка співучим, сумним і спокійним голосом про своє попереднє життя. Її матір отруїли власники фірми, в якій та працювала бухгалтеркою. Жінка вмирала жахливою повільною смертю, лікарі продемонстрували максимальне безсилля. Почувши, що за жінку, яка конає на четвертому поверсі будинку без ліфта, немає кому заплатити, швидка розвернулася і помчала геть. Все вкрай просто: наша безкоштовна медицина, прописана окремим рядком у конституції. Клятва Гіппократа, або, як воно називається... милосердя. Батько ще не встиг поховати Жаннину матір, як у нього стався інсульт. Таких історій тисячі, десятки тисяч. Таких чи подібних. Авжеж, життя — жорстоке: комусь пощастить, а комусь ні... Більшості крупно не пощастило.