Все повторилося. Нам не йшлося про підпис. Ми не вибирали між Росією і Європою, багато з нас слухали російську музику, читали російські книжки, для багатьох російська була мовою, з якою вони виростали і спілкувалися. Хтось мав у Росії родичів. Це не був вибір між мовами і між культурами. Це був вибір між минулим і майбутнім, між шансом і безвихіддю, між, якщо так зрозуміліше, темрявою і світлом. І ми зробили його. Ми не мали бажання сидіти по загиджених подвірʼях, слухати шансон, покурювати травичку і озлоблюватися на весь світ, наче хтось щось нам винен. Наша власна культура всі ці роки зачахала — її вбивали безжально, підступно, методично. Вони насміхалися з неї, як легіонери з Христа. Це не моє порівняння, та воно проникло в мене і не відпускає. Так, це було вбивство, я наполягаю на цьому. Вбивство, яке нічим не відрізнялося від убивства людей на Майдані. З нас виховували зомбі, а нам хотілось бути людьми.

Якщо ви запитаєте Жанну, чому вона перейшла на українську, вона розповість вам, що виростала в російськомовному середовищі, де всі навколо спілкувались російською — в сімʼї, в транспорті, в магазині, так що лише в школі на заняттях вчителі говорили українською, щоб на перерві з полегшенням перескочити на російську чи суржик, мовби звільняючись від незручного, але обовʼязкового робочого одягу. Декотрі відверто ненавиділи мову — як вони могли прищепити любов? Жанна — з українського Півдня, з Херсона. В нас у Черкасах ситуація не набагато краща. Дещо змінюється — нехай це крапля в морі, та люди нарешті прокидаються з пʼяного сну.

Коли ми були на Майдані, Жанна розмовляла російською — і ніхто не робив з цього проблеми. Нас розділяла не мова — нас обʼєднувало бажання змінити країну. Ви питаєте, що сталося потім? А ви коли-небудь відчували, як історія наздоганяє вас, дихає вам у потилицю? Історія — серійний убивця, який женеться за вами аж ніяк не для того, щоб освідчитися й подарувати троянди. Ви знаєте, скільки знищено письменників, мислителів, державних діячів? Скільки знищено книжок, викреслено зі словників слів? Вам відома історія літери «ґ», яку викинули з абетки? Я не хочу говорити на цю тему. Жанна — українка, її батьки — українці, вона боялася спілкуватися українською, в себе вдома, в своєму рідному місці. Батьки боялися не в останню чергу за Жанну — піклувалися, якщо це так можна назвати, про її майбутнє; ви уявляєте, що це таке? А дівчина відчувала все це — діти вловлюють незрівнянно більше, ніж здається дорослим. Боялася на дитячому майданчику, боялася в школі. Боялася бути не такою, боялася зневаги. Боялася, що її побʼють. Побʼють за те, що вона українка. Побʼють не в Росії і не на Північному полюсі. Дізнаються, що її батьки колись спілкувалися нею і батьки батьків. Від цих страхів у дівчини зривалися нерви, але вона переступила через себе — «переросла».