— Нічим, — відповів натомість, спізнаючи при цьому велике полегшення.

— Ви турист?

— Ні, — Євген заперечливо замотав головою: якнайменше йому баглося бути туристом на своїй батьківщині, і хоча він не знав столиці і в його наміри входило познайомитися з нею ближче, проте прибув сюди зовсім не як турист. Його подорож не мала нічого спільного з таким статусом — навпаки, всіляко спростовувала його.

Хлопцеві навіть здалось необхідним повторити:

— Ні, я не турист.

— У вас тут родичі?

Євген пожвавився, підхопивши роль, в якій навіть не доводилося особливо імпровізувати:

— Я до тітки.

Прикордонник закрив паспорт:

— Проходьте.

Євген пройшов далі. Кілька десятків пасажирів чекало на багаж, обступивши вигнуту змією стрічку й утворивши її людську імітацію. Коли хлопець наблизився, стрічка саме ввімкнулася. Кілька хвилин вона рухалася порожньою, поки зʼявилася перша валіза. Впізнавши багаж, люди брали його і йшли. Їхнє місце заповнювали нові, які відбули прикордонний контроль.

Євгенового наплічника довго не було. Він хотів уже звернутися до когось із працівників, як упізнав скручений синій килимок для лежання. Нарешті килимок випірнув з квадратної темряви, наче вирвався з неї. До цього часу він користувався ним у горах, ніколи не стелив його на асфальті й ґранітних плитах міських майданів. Він прилаштував його до наплічника, як завжди, коли вирушав у похід. То був його найважливіший похід. «Благо, що речі видають після проходження паспортного контролю», — подумалося йому. Підстав затримати його не було, а килимок для спання не міг нею стати. «В рідної тітки не сплять на підлозі», — припустімо, йому дорікнули б так. А далі?

Працівниця митниці з неоднорідно пофарбованим набіло волоссям вивчала вміст його невигадливого спорядження. Забираючи наплічник, Євген усміхнувся, однак, зосереджена на екрані, де оголилися нутрощі наступної після його багажу валізи, працівниця не бачила його: для неї він припинив існувати тієї миті, коли наплічник виїхав з камери; якщо Євген існував для неї взагалі. Здавалося, наче жінка — частина цього сучасного й одночасно примітивного механізму. Наче багаж проходить через її власну утробу, і вона бачить його, як бачать плід на екрані апарата ультразвукової діагностики. До вмісту його наплічника в неї не було претензій.

Власників великогабаритних валіз відводили до окремого столу, де здійснювався ручний огляд. Його наплічник, хоч і довгий, вмістився, наче його спеціально скроїли; чубок з привʼязаним килимком уже висунувся, а нижній край щойно вʼїхав всередину.