- Це тільки тактичний відступ на наперед встановлені позиції. Тут робиться дуже тісно.

Відступ? – голос у нього в голові вперше прозвучав майже знущально, нібито знав не тільки історичні факти, але й і його справжні емоції. – Наполеон відступив з-під Москви. Німці відступили аж до Берліна. Троцький вважав, що буде в безпеці аж на другому боці земної кулі.

- Як ти смієш порівнювати мене з ними! – Артур рвонувся на сидінні, в гніві вдарив долонею в двері. Вирвав з кишені авторучку, подивився на неї з вогнем ненависті в очах. – Та за яким правом!...

- Шефе, за нами хвіст.

Голос Серьожі блискавично остудив емоції Артура. Він озирнувся в броньовану шибу, відхилив червону занавіску.

- Дві машини, зараз вони на смузі зліва від нас. Повідомлю хлопців, нехай приєднаються і…

Так.

- Ні.

Так!

- Артуре Вікторович, якщо нам потрібно…

- - Ні. – Артур почув, як голос натужно виходить крізь стиснуте горло. – Ні, нехай їдуть по Агату… Передай їм, що вони повинні поспішити! Давай!

Охоронець почав вигавкувати накази в телефон, потім здивовано подивився в слухавку, постукав нею по керму.

- Шеф, мережа не працює.

Артур вийняв свій телефон, набрав номер. Спробував ще раз, потім кинув мертвий гаджет.

- Відключили на…! Серьожа, в тебе зброя є?