— Слабкий? — вигукнув я. — 3 чого ви це виснували? Людина більше року чинила всупереч осуду всіх своїх друзів і знайомих, бо твердо вирішила не звертати з обраного шляху…

— Я завжди добивалася від нього чого тільки хотіла. Крутила ним і так, і сяк. Що б ми не затівали, він ніколи не був заводієм. Куди компанія, туди й він.

Я поспостерігав, як кільце диму від моєї сигарети все ширилось, аж поки розтало в повітрі.

— Мама й Елліот дивилися несхвально на те, що я після розриву скрізь ходила з ним, нібито нічого й не сталось, але я чомусь на те не дуже зважала. Я все сподівалася, що зрештою він поступиться. Я просто не могла повірити, що, коли мені пощастить утовкмачити в його дурну голову, що я не жартую, він і тоді впиратиметься. — Вона повагалась і обдарувала мене грайливою лукавою усмішкою. — Ви будете дуже шоковані, коли я вам щось розкажу?

— Дуже й дуже навряд чи.

— Коли ми вирішили їхати в Лондон, я подзвонила Ларрі й запропонувала провести останній мій паризький вечір разом. Коли я сказала про це своїм, дядечко Елліот заявив, що це вкрай непристойно, а мама сказала, що, на її думку, це зайве. А коли мама каже «це зайве», слід розуміти, що вона рішуче проти. Дядечко Елліот спитав, що ми задумали, і я сказала, що десь пообідаємо, а тоді поїдемо по нічних клубах. Дядечко сказав мамі, що вона повинна не пустити мене. Мама спитала: «Ти послухаєшся, якщо я тобі це забороню?» А я відказала: «Ні, матусю, нізащо». Тоді вона сказала: «Так я й думала. А якщо так, то чи багато пуття буде з моєї заборони?»

— Ваша мама — винятково розумна жінка.

— Вона геть усе помічає. Коли Ларрі заїхав по мене, я пішла сказати їй на добраніч. Я трохи підмалювалася, ви ж знаєте, в Парижі без цього не можна, а то почуваєшся такою голою, і коли вона побачила, яку я вдягла сукню, вона так обдивилася мене з голови до п’ят, що я аж похолола від думки: «Здогадалась — наче прочитала мої думки!» Але вона нічого не сказала. Тільки поцілувала й побажала добре повеселитись.

— А що ж ви були задумали?

Ізабелла подивилася на мене, вагаючись, ніби ще не вирішила, чи до кінця бути їй відвертою зі мною.

— Дзеркало мені сказало, що виглядаю я непогано, а це ж був мій останній шанс. Ларрі заздалегідь замовив столик у Максіма. Ми їли різну смакоту, все мої улюблені страви, й пили шампанське. Набалакались, аж язики заболіли, принаймні у мене, бо я все смішила Ларрі. Я завжди можу його розсмішити — тому, почасти, мені завжди було з ним так добре. Ми потанцювали, потім поїхали в «Шато де Мадрид». У «Мадриді» здибали кількох знайомців і з ними ще пили шампанське. Тоді всі разом подалися в «Акацію». Ларрі чудово танцює, і ми станцювалися. Духота, музика, вино — в голові туман, відчуваю: оце вже мені й море по коліна. Я танцювала з Ларрі щокою до щоки й знала, що він мене жадає. А вже як я його жадала, один бог знає… І тоді мені сяйнуло. Підсвідомо я, мабуть, думала про це весь час. Я подумала: нехай він проведе мене додому і зайде, ну, а там хай неминуче доведе, що його справді не минути.