— Ви це знаєте із власного досвіду?

— З досвіду бурхливого минулого. Коли мене долали муки неподіленого кохання, я негайно брав квиток на океанський лайнер.

Дощ, видно, і не збирався вщухати, тож ми вирішили, що нічого страшного не станеться, коли Ізабелла не побачить благородних окрас Гемптон-Корту чи навіть ліжка королеви Єлизавети, й рушили назад до Лондона. Опісля я бачив Ізабеллу два чи три рази, але все не саму. А потім мені захотілось відпочити трохи від Лондона, і я подався в Тіроль.

Розділ третій 

Розділ третій 

І

І

Відтоді минуло десять років, протягом яких я не бачив ні Ізабелли, ні Ларрі. З Елліотом я бачився і навіть (із причин, про які скажу далі) частіше, ніж доти, й від нього часом дізнавався про події в житті Ізабелли. Та про Ларрі він нічого не міг мені розповісти.

— Хтозна — може, він досі ще в Парижі. Але навряд чи ми здибаємося коли-небудь, — додав він поблажливо. — Дуже прикро, що він так скотився. З дуже хорошої родини хлопець. Якби він мені довірився, я таки вивів би його в люди. Ну, хай там що, а це ще добре, що Ізабелла спекалася його.

Коло моїх знайомств не було таке суворо обмежене, як Елліотове, і в Парижі я знався з багатьма, з ким він ні в якому разі не побажав би спілкуватися. Під час моїх коротких, але досить частих наїздів я розпитував того чи того, чи не бачив він Ларрі, чи не чув про нього. Дехто його пам’ятав трохи, але ніхто не сказав би, що дружить чи приятелює з ним, і ніхто нічого не міг сповістити про нього. Я зайшов до ресторану, де він звичайно обідав, але там сказали, що він не навідувався уже давно, чи не поїхав кудись. І не стрівся він мені в жодній кав’ярні на бульварі Монпарнас, куди вчащають мешканці того району.

Коли Ізабелла поїхала, він збирався до Греції, але потім передумав. Про те, як він жив далі, він сам розповів мені через багато років, а я розкажу про це зараз, бо зручніше, по змозі, викладати події в хронологічній послідовності. Отже, він пробув у Парижі ціле літо і майже всю осінь.

— А потім, — казав він, — я відчув, що досить мені книжок, треба перепочити. Два роки по вісім-десять годин на день я штудіював книжки, і я пішов у шахту, добувати вугілля.

— Куди? — скрикнув я вражено.

Мій подив його розсмішив.

— Я надумав, що мені корисно буде попрацювати кілька місяців фізично. Що це дозволить мені розібратися в своїх думках і порозумітися з самим собою.

Я мовчав. Чи тільки це, гадав я, було причиною такого несподіваного кроку, а чи тут щось заважила й Ізабеллина відмова вийти за нього заміж? Бо я ж таки зовсім не знав, як глибоко він її любить. До яких тільки міркувань не вдаються закохані, аби переконати себе, що, коли їм чогось хочеться, то це й розумно. Саме через це, гадається мені, у нас так багато нещасливих шлюбів. Отак, буває, люди доручають вести свої справи пройдисвітові, бо він, мовляв, їхній друг; їм не хочеться вірити, що пройдисвіт — передусім пройдисвіт, а вже потім друг, і вони переконані, що, хай там як нечесно він обходиться з іншими, а вже ж їх не ошукає. У Ларрі вистачило сил не пожертвувати заради Ізабелли тим життям, яке він собі обрав, але можливо, втрата коханої стала для нього тяжчим випробуванням, ніж він сподівався. Можливо, як чи не всі ми, він хотів, щоб і сіно було ціле, й кози ситі.