Не квапилися, бо знали, що роботи нам не знайти аж до першої косовиці, отож ми брели собі звільна по Франції, по Бельгії, через Намюр і Льєж, а в Німеччину ввійшли через Аахен. За день проходили миль десять-дванадцять, не більше. Сподобається котресь село, то й зупинимося там. Щоразу знаходився заїзд, де переночувати, й пивничка, де попоїсти й випити пива. І з погодою, можна сказати, нам таланило. Після стількох місяців у шахті це була справжня розкіш — цілі дні на вільнім повітрі. Я ніби тільки тепер збагнув, яка то втіха для очей — зелена лука чи дерево, коли ще листя й не розпустилось, але віти вже оповиті легким зеленавим серпанком. Кості взявся навчати мене німецької мови, розмовляв він нею, мабуть, так добре, як і французькою, незгірш. Називав мені по-німецькому все, що нам траплялося дорогою — корова, кінь, людина, потім примушував повторювати за ним прості німецькі фрази. Так веселіше минав час, і коли ми ступили на німецьку землю, я вже міг бодай попросити найпотрібніше.

Кельн лежав трохи осторонь від нашого шляху, але Кості неодмінно схотів туди звернути — заради, як він сказав, Одинадцяти Тисяч Дів, а коли ми туди прийшли, він розгулявся. Я не бачив його три дні, потім він прийшов до кімнати, яку ми зайняли в робітничому бараці, — як чорна хмара. Під очима синець, губа розтята, страх, та й годі, — встряв десь у бійку. Проспав цілу добу, а тоді ми подалися рейнською долиною до Дармштадта, де, казав він, земля родюча і найлегше напитати роботу.

Я ще ніколи не зазнавав такої втіхи. Погода не псувалась, і ми собі мандрували містами й селами. Де було на що подивитись, ми зупинялися і дивились. Ночували, де приведеться, разів два навіть на горищі в сіні. Їли в придорожніх харчевнях, а як добулись у виноградний край, перейшли з пива на вино. В харчевнях заводили дружбу з тамтешнім людом. Кості прибирав грубувато-простацьку манеру, чим прихиляв до себе селян, і грав з ними в скат, це така німецька гра в карти, — оббираючи їх так добродушно, з такими міцними жартиками, аж вони мало не залюбки віддавали йому свої пфеніги. А я практикувався з ними в німецькій мові. У Кельні я купив маленький англо-німецький розмовник, і наука пішла швидше. А вечорами, вливши в себе літрів два білого вина, Кості починав дивним, потойбічним голосом промовляти про політ від Єдиного до Єдиного, про Темну Ніч Душі та про кінцевий екстаз, у якому творіння зливається воєдино з Любов’ю. Та якщо я намагався добути з нього ще що-небудь рано-вранці, коли ми знов простували серед усміхненої природи й роса ще блищала на траві, Кості так розлючувався, що ладен був мене набити.