Робота на фермі була неважка. Доглядати корів, свиней, полагодити інвентар. Лишався і вільний час. Я любив ходити на луки, що солодко пахли, блукав та мріяв. Добре нам жилося.

Хазяйська родина була така: старий Беккер, його дружина, овдовіла невістка і її діти. Сам Беккер був кремезний сивий мужчина літ п’ятдесяти; він пройшов війну, був поранений в ногу і досі кульгав. Рана дуже йому боліла, тож він гамував біль вином. Спати лягав геть п’яний. Кості з ним заприязнився, і після вечері вони вдвох ходили до пивниці грати в скат і цмулити вино. Фрау Беккер була раніше батрачкою. Її взяли з сирітського притулку, а після смерті своєї першої дружини Беккер на ній оженився. Вона була на багато років молодша за нього, по-своєму вродлива — квітуча білявка з рум’яними щоками й голодним хтивим поглядом. Кості зметикував зразу, що цю грядочку можна попорати. Я сказав йому: не клей дурня, маємо хорошу роботу, а можемо втратити. Він тільки висміяв мене, мовляв, Беккера їй мало, і вона сама аж проситься. Я знав, що марно закликати його до порядності, але порадив йому бути обачним: Беккер, може, нічого й не добачить, а от невістка — та все помічає.

Невістку звали Еллі; вона була дебела молодиця, літ під тридцять, чорнява, з блідим квадратним обличчям і понурим виразом чорних очей. Вона досі носила жалобу по чоловікові, вбитому під Верденом. Дуже побожна була по неділях двічі ходила в село до церкви — вранці на утреню, а надвечір на вечірню. Мала вона трійко дітей, меншеньке народилося вже після батькової смерті, й за столом вона якщо й розтуляла рота, то хіба щоб їх висварити. В господарстві робила небагато, здебільшого займалася дітьми, а вечорами сиділа самотою у вітальні, з відчиненими дверима, щоб чути, коли котресь заплаче, й читала романи. Обидві жінки ненавиділи одна одну. Еллі зневажала фрау Беккер за те, що вона з притулку й колишня наймичка, й страшенно обурювалась, що та — господиня в домі й має право командувати.

Сама Еллі була дочкою багатого бауера, за нею дали добрий посаг. Навчалася вона не в сільській школі, а в Цвінгербергу — найближчому містечку, де була жіноча гімназія, і дістала цілком пристойну освіту. А бідна фрау Беккер з чотирнадцяти років була наймичкою і тільки й вміла, що трохи читати й писати. Еллі не пропускала нагоди похизуватися своєю вченістю, а фрау Беккер, почервоніла з гніву, заперечувала, що дружині селянина освіта зовсім ні до чого. Тоді Еллі кидала погляд на особовий знак свого чоловіка, який носила на руці на сталевому ланцюжку, і з виразом гіркоти на понурому обличчі промовляла: