— Був би я гостем, то це ще так-сяк, — заперечив він, — але для тієї особливої ролі, що призначена мені, перлина просто необхідна.

Він був дуже задоволений цим шлюбом, що цілковито відповідав усім його поняттям про пристойність, і говорив про нього тим єлейним тоном, яким овдовіла герцогиня могла б розмірковувати про доцільність поєднання нащадка родини Ларошфуко з дочкою маркіза Монморансі. А як відчутний знак свого схвалення він віз весільний подарунок — страшенно дорогий і пречудовий портрет однієї з французьких принцес королівської крові, що його створив Натьє.

З’ясувалося, що Генрі Метьюрін купив для молодят будинок на Астор-стріт, щоб вони жили якнайближче до місіс Бредлі й недалеко від його власного розкішного особняка на Набережній. Завдяки щасливій випадковості, якій чи не посприяв хитро та спритно Елліот, у Чикаго якраз на час тієї купівлі нагодився Грегорі Брабазон, і внутрішнє оздоблення будинку доручено йому. Коли Елліот повернувся в Європу — просто до Лондона, махнувши рукою на залишок паризького сезону, — він привіз фотографії нових інтер’єрів. Грегорі Брабазон потрудився на славу. У вітальні та їдальні він зробив усе під Георга II, вийшла така велич. Для бібліотеки, що мала правити Греєві також за кабінет, він надихнувся однією кімнатою в палаці Амалієнбург у Мюнхені, й, коли не рахувати того, що в ній не зосталося місця для книжок, вийшло чудово. Спальню для молодого американського подружжя він витворив таку, що Людовік XV, загостивши до мадам де Помпадур, почувся б тут як удома, хіба що здивувався б, навіщо тут друге ліжко; зате Ізабеллина ванна кімната вразила б його: стіни, стеля, сама ванна — все тут було скляне, а по стінах видимо-невидимо срібних рибок плавало серед позолочених водоростей.

— Будинок, звісно, тісненький, — розповідав Елліот, — але на оздоблення, коли вірити Генрі, викинуто сто тисяч доларів. Ціле багатство, як на декого.

Вінчальна церемонія відбулася з усією помпою, яку могла собі дозволити єпископальна церква.

— Не те, звичайно, що вінчання в Нотр-Дам, — пояснив він поблажливо, — але для протестантської церемонії зовсім непогано.

Преса повелася дуже мило — Елліот недбало посунув до мене через стіл купу газетних вирізок. Показав мені й фотографії: Ізабелла, повнувата, але гарненька у вінчальному вбранні, і Грей, кремезний, але імпозантний, трохи ніяковий у своєму парадному костюмі. Було й групове фото — молодята з дружками, й ще одна група, де в центрі були місіс Бредлі в розкішній сукні та Елліот, що з притаманною лише йому грацією тримав свого нового циліндра. Я запитав, як почувається місіс Бредлі.