— Наші королі комерції не поступаються перед тими великими меценатами часів італійського Відродження, котрі наживали багатства торгівлею. Взяти, наприклад, Медічі. Два французькі королі не погордували взяти собі в дружини дівиць із того уславленого роду, і, згадаєте моє слово, недалекий той час, коли короновані голови Європи домагатимуться руки тої чи тої принцеси доларів. Як це сказав Шеллі? «Вік золотий вертає знов, Знов славні дні грядуть».

Генрі Метьюрін багато років радив місіс Бредні та Елліотові, як їм краще розпоряджатися капіталами, й вони мали всі підстави вірити в його прозорливість. Він уникав біржових спекуляцій і вкладав їхні гроші в найсолідніші акції; але з ростом курсу акцій і їхні порівняно скромні статки також росли, що вражало їх і тішило заразом. Елліот якось сказав мені, що, пальцем не зворухнувши, він 1926 року став майже вдвічі багатший, ніж був у 1918 році. Йому вже минуло шістдесят п’ять, волосся посивіло, обличчя проорали зморшки, під очима повідвисали мішки, але він мужньо ніс тягар своїх літ, був, як завжди, стрункий та прямий. Своїм звичкам він ніколи не дозволяв брати гору над собою, завжди дбав про свою зовнішність. Він і не збирався віддаватись на милість жорстокому часові, поки міг одягатися у найкращого лондонського кравця, поки його підстригав та голив один і той самий надійний перукар і поки щоранку до нього приходив масажист, щоб підтримувати його довершене тіло в бездоганній формі. Він давно забув, що колись був принизився до такого недостойного заняття, як купівля-продаж, і, хоч ніколи не говорив того прямо, бо йому вистачало розуму втримуватися від брехні, яку могли викрити, часом туманно натякав, що замолоду перебував на дипломатичній службі. Я зі свого боку мушу визнати, що, якби мені довелося колись малювати портрет посла великої держави, я б не задумуючись узявся малювати його з Елліота.

Але життя не стояло на місці. Вельможні дами, що сприяли Елліотові на початку його кар’єри, або повмирали, або добряче підтоптались. Дружини англійських аристократів, овдовівши, змушені були віддати родинні маєтки невісткам і всамітнитися хто на віллі в Челтнгемі, хто в скромному будиночку біля Ріджент-парку. Стаффорд-Гаус перетворено на музей, Керзон-Гаус здано в оренду якійсь установі, Девоншир-Гаус продавався з торгів. Яхта, на яку Елліота з року в рік запрошували під час регати в Каусі, перейшла в інші руки. Нові герої світської сцени не потребували постарілого Елліота. Він їм здавався занудним і недоладним. Вони ще приймали його запрошення на вишукані сніданки в «Кларіджі», але він добре бачив, що приїжджають вони не так до нього, як щоб зустрітися одне з одним. Його письмовий стіл уже не був засипаний запрошеннями — вибирай яке хочеш, і часто, надто часто, боячись, аби ніхто не дізнався про таке його приниження, він тепер обідав самотою у своєму номері «люкс». Вельможні англійки, коли який-небудь скандал закриє перед ними двері до світського товариства, починають цікавитися мистецтвом, оточують себе художниками, письменниками, музикантами. Але Елліот був занадто гордий, щоб принижуватися до такого.