Елліот пишався своїм домом і дуже хотів показати його сестрі; він-бо завжди відчував, що вона схвалює його не беззастережно, тож нехай на власні очі переконається, який вишуканий спосіб життя він провадить нині та якими оточив себе друзями. Нехай розвіються її вагання та непевність. Вона муситиме визнати, що він таки досяг справжнього успіху. Він написав їй, запрошуючи приїхати разом з Ізабеллою та Греєм, а зупиняться вони не в нього, бо в його будинку немає місця, а в тутешньому готелі. Місіс Бредлі відповіла, що для неї минулися дні подорожувань, бо здоров’я вже не те і краще їй сидіти вдома; та й Грей ніяк не може покинути Чикаго: бізнес процвітає, зять робить великі гроші й мусить сидіти на місці. Елліот любив сестру, той лист його стривожив. Він написав Ізабеллі. Небога відповіла по телеграфу, що, хоч мати й почувається погано, аж мусить один день на тиждень пролежувати в ліжку, все ж безпосередньої небезпеки нема, при належному догляді вона може прожити ще довго; а от Греєві не завадило б відпочити, ніщо не заважає йому взяти відпустку, оскільки справи поки що міг узяти на себе його батько; тож не цього літа, а наступного вони вдвох неодмінно приїдуть.

А 23 жовтня 1929 року почалась паніка на нью-йоркській біржі.

V

V

Я тоді саме був у Лондоні. Спочатку ми в Англії не збагнули, наскільки становище серйозне та які прикрі будуть наслідки. Сам я, звісно, був засмучений, втративши значну суму, але втратив я здебільшого на акціях і, коли курява осіла, переконався, що моя готівка майже вся ціла. Я знав, що Елліот останнім часом завзято спекулював, і підозрював, що його добряче трусонуло, але побачилися ми аж на різдво, коли обидва повернулися на Рів’єру. Тоді ж він повідомив мене, що Генрі Метьюрін помер, а Грей розорився.

Я не дуже розуміюся на фінансових питаннях і тому припускаю, що в моєму викладі Елліотова розповідь видасться плутаною. Наскільки я міг зрозуміти, до краху фірму призвели почасти сваволя Генрі Метьюріна й почасти Греєва необачність. Генрі Метьюрін спочатку не повірив, що падіння цін — не жарт; він переконав себе, що то просто підступи нью-йоркських біржовиків, які надумали пошити в дурні своїх провінційних братів, і, зціпивши зуби, все кидав і кидав гроші, аби підтримати курс акцій. Проклинав чикагських маклерів, що далися залякати себе тим нью-йоркським негідникам. Він завжди пишався тим, що ніхто з його дрібних клієнтів: чи то вдова, що живе на невеличкий спадок, чи офіцер у відставці, — не втратив ані цента, слухаючи його порад, і тепер, замість облишити їх (ваші збитки — ваш клопіт), відшкодовував їхні втрати із власної кишені. Він казав, що ладен збанкрутувати, мовляв, гроші — річ наживна, але, коли маленькі люди, що довірилися йому, втратять усе, що мали, то ганьба йому навіки. Він уявляв себе великодушним, а був марнославний, та й годі. Його величезне багатство розтануло, і якось уночі з ним стався серцевий напад. Генрі Метьюрінові було вже за шістдесят, усе своє життя він заповзято і трудився, й розважався, не в міру їв і пив; промучившись кілька годин, він помер від закупорення серцевої артерії.