Довелося Греєві самому давати справі раду. Ще раніш він чимало спекулював на стороні, без батькового відома, і в своїх справах заплутався до краю. Пробував виплутатись, але марно. Банки відмовили йому в позиках, і досвідченіші біржовики водно радили, що в нього єдиний вихід — оголосити себе неплатоспроможним. Що було далі, мені не зовсім ясно. Він не зміг покрити свої зобов’язання і був, наскільки я розумію, оголошений банкрутом; будинок свій він встиг заставити і радий був передати його кредиторам по заставній; батьківські будинки, і чикагський, і марвінський, продано за безцінь; Ізабелла спродала свої коштовності; зосталася в них лише садиба в Південній Кароліні, куплена свого часу на ім’я Ізабелли — на неї не знайшовся покупець. Грей опинився за бортом ділового життя.

— А як ви, Елліоте? — спитав я.

— О, я не нарікаю, — відказав він недбало. — Для стриженої вівці бог стишує вітер.

Більше я не став його розпитувати, бо його фінансові справи до мене не стосувались, але припустив, що він, як і всі ми, тією чи іншою мірою постраждав.

На Рів’єрі депресія спочатку не дуже відбилася. Я чув, що двоє чи троє зазнали чималих збитків, не одна вілла зосталась зачинена і взимку, для трьох чи чотирьох інших шукали покупця. Готелі були аж ніяк не переповнені, казино в Монте-Карло нарікало, що сезон випав не найкращий. Аж років за два скрута й тут далася взнаки. Один агент по продажу нерухомостей розказував мені, що на відтинку берега від Тулона до італійського кордону продається 48 000 земельних ділянок, великих і малих. Акції казино різко впали. Найбільші готелі здешевлювали ціни, марно сподіваючись принадити публіку. Чужоземці лишилися хіба ті, що завжди були такі бідні, аж нікуди було далі бідніти; грошей вони не тратили, бо їм просто нічого було тратити. Крамарі були у відчаї. Проте Елліот ані скоротив свій штат прислуги, ані, на відміну від багатьох, зменшив їм платню; як і доти, для коронованих та титулованих гостей у нього знаходилися виборні наїдки й напої. Він купив собі нового великого автомобіля — виписав з Америки, заплативши величезне мито. Дав щедру пожертву на організоване єпископом безплатне харчування для родин безробітних. Одне слово, жив так, ніби ніякої кризи й не було, ніби не захиталося півсвіту від її наслідків.

Про причину я довідався випадково. Елліот на ту пору перестав їздити до Англії, хіба що раз на рік прибував на два тижні, обновити гардероб, але в свої паризькі апартаменти все так само переселявся на три осінні місяці, а також на травень і червень, оскільки на цей час його друзі полишали Рів’єру; сам він найдужче любив Рів’єру влітку — почасти через купання, а головним чином, здається мені, тому, що спекотна погода виправдовувала його схильність носити одяг веселих, розмаїтих барв, а цього він мусив завжди уникати з почуття пристойності. Тут він красувався в щонайяскравіших штанях — червоних, блакитних, зелених, жовтих, добираючи до них теніски контрастних тонів — рожево-бузкові, фіолетові, теракотові чи й строкаті, а компліменти, на які напрошувались ці вбрання, приймав, мило шаріючись, мов акторка, коли її запевняють, що нову роль вона зіграла божественно.