— Ну, знаєте, я блукав собі по світу. Рік прожив у Німеччині, побув трохи в Іспанії, в Італії. І по Сходу повештався трохи.

— А це звідки ти приїхав?

— З Індії.

— І довго ти там пробув?

— П’ять років.

— Добре порозважався? — спитав Грей. — Тигрів стріляв?

— Ні, — всміхнувся Ларрі.

— То що ж ти робив у тій Індії цілих п’ять років? — спитала Ізабелла.

— Гуляв собі, — відповів він з незлостиво-іронічною усмішкою.

— А факірський фокус із мотузкою ти бачив? — допитувався Грей.

— Ні, не бачив.

— Що ж ти бачив?

— Багато чого.

Тоді я запитав і собі:

— Чи це правда, що йоги виробляють у собі такі здатності, які нам видаються надприродними?

— Хтозна. Тільки й можу сказати, що в Індії така думка вельми поширена. Але наймудріші не надають таким здатностям ніякого значення, бо вважають, що це тільки заважає духовному зростанню. Пам’ятаю, один із них розповідав мені про йога, котрий прийшов до річки, але не мав чим заплатити за перевіз, і перевізник відмовився перевезти його задарма, то він просто по воді перейшов на другий берег. Той йог, що розповів мені це, тільки зневажливо знизав плечима. «Ціна таким чудесам, — сказав він, — той самий мідяк, який треба було заплатити, щоб перевезтися у човні».

— А сам ти віриш, що той йог справді йшов по воді? — спитав Грей.

— Принаймні мій співбесідник у тому не сумнівався.

Слухати Ларрі була чиста насолода, так напрочуд мелодійно лився його чистий, не надто низький, гнучкий, багатий інтонаціями голос. Пообідавши, ми перейшли до вітальні випити кави. В Індії я не бував ніколи й жадав почути про неї якомога більше.

— А спілкувалися ви там з якими-небудь письменниками чи мислителями? — спитав я.