— Всі ми читали про святих, — провадив Ларрі. — Святий Франциск, святий Іоанн Хреститель, — але то було багато віків тому. Я ніколи не думав, що в наш час можна зустріти святого во плоті. Але з першої хвилини, коли я його побачив, я вже не сумнівався, що він святий. Це було незвичайне переживання.

— І що вам дало спілкування з ним?

— Мир, — відповів він, ледь усміхаючись, майже недбало, а тоді рвучко підвівся. — Мені пора йти.

— Ой, ні, стривай, Ларрі! — заблагала Ізабелла. — Ще ж зовсім рано.

— На добраніч, — мовив він, усе ще усміхаючись і ніби не вчувши її слів. Поцілував її в щоку. — Днями я завітаю до вас.

— Де ти зупинився? Я тобі зателефоную.

— О, не варто цим клопотатись. Сама знаєш, як непросто в Парижі кудись додзвонитись. Та й телефон у нас там весь час зіпсований.

Я засміявся подумки, як спритно викрутився Ларрі, щоб не дати адреси. Таку вже він мав химерну звичку — приховувати, де живе. Я запросив їх усіх пообідати в Булонському лісі післязавтра ввечері. Такої гарної весняної години приємно буде посидіти на свіжому повітрі, під деревами, Грей може відвезти нас туди машиною. Я пішов разом з Ларрі й охоче прогулявся б із ним трохи, але, як тільки ми опинились на вулиці, він потис мені руку й швидко подався геть. Я підкликав таксі.

V

V

Ми умовилися зустрітись на квартирі в Ізабелли й Грея й випити по коктейлю, перш ніж рушити в дорогу. Я приїхав раніше за Ларрі. Запросивши їх до вельми шикарного ресторану, я сподівався застати Ізабеллу відповідно вбраною, адже там усі жінки будуть виряджені, як пави, то невже ж Ізабелла дозволить, щоб її затьмарили? А на ній була проста вовняна сукня.

— У Грея знов мігрень, — пояснила вона. — Він страшенно мучиться. Як я його залишу? Куховарку я відпустила на вечір — вона піде, коли дасть дітям вечеряти, тож доведеться самій щось для нього приготувати й змусити його попоїсти. А ви з Ларрі їдьте без нас.

— Грей в ліжку?

— Ні, коли в нього ці болі, нізащо не ляже. Йому б саме лягти, але не хоче. Він у бібліотеці.

То була невелика, обшита деревом кімната, коричнева із золотом, — Елліот узяв її всю з якогось старовинного замку. Книжки були відгороджені від кожного, хто хотів би їх почитати, золоченими ґратками й замкнені на ключ, але це, мабуть, і на краще, бо здебільшого то були еротичні, прикрашені гравюрами твори вісімнадцятого сторіччя. А втім, у новеньких сап’янових палітурках вони виглядали дуже мило. Ізабелла провела мене в ту кімнату. Грей сидів скорчений у великому шкіряному кріслі, на підлозі довкола лежали розкидані ілюстровані журнали. Очі його були заплющені, завжди червоне обличчя посіріло. Видно було, що він терпить страшний біль. Він спробував підвестись, але я зупинив його.