— Бачу, ви розмежовуєте тих і тих, — піддражнила мене Ізабелла.

— Якраз це і входило в мої плани, — відповів Ларрі.

— Як же ви з ними розмовляли? По-англійському?

— Найцікавіші з них якщо й розмовляли по-англійському, то не дуже вправно, а розуміли ще менше. Я вивчив гіндустані. А коли подався на південь, навчився трохи розмовляти тамільською.

— Скільки ж мов ви тепер знаєте, Ларрі?

— Ой, не лічив. Штук шість, мабуть.

— Я хочу більше почути про йогів, — попрохала Ізабелла. — Ти з ким-небудь із них був близько знайомий?

— Якщо можна говорити про близьке знайомство з людьми, що майже весь свій час проводять у Безконечності, — усміхнувся він. — В одного я прожив в ашрамі два роки.

— Два роки? А що таке ашрама?

— Ну, це щось таке, як хижка пустельника. Там є святі люди, що живуть самотою у храмі, в лісі чи на схилах Гімалаїв. Є й такі, до яких тягнуться учні. Який-небудь добрий чоловік, аби зажити праведності, будує хижку, більшу чи меншу, для йога, що вразив його своїм благочестям, і учні селяться біля нього, сплять на галерейці, чи в надвірній кухоньці, коли така є, чи просто під деревами. Я жив у маленькому куренику, де якраз ставало моє похідне ліжко, стіл, стілець і книжкова поличка.

— Де це було? — поцікавився я.

— В Траванкурі, прегарному краю зелених пагорбів, долин і тихоплинних річок. Вище, в горах, водяться тигри, леопарди, слони й бізони, але ашрама стояла біля річкового затону, серед кокосових та арекових пальм. До найближчого міста було миль чотири, але люди приходили звідтіля, та й з віддаленіших місць, чи приїжджали на візках, запряжених волами, щоб послухати йога, коли той мав охоту говорити, чи просто посидіти біля його ніг, і разом з іншими відчути спокій і щастя, що линули від нього, мов пахощі від туберози.

Грей неспокійно засовався на стільці. Мабуть, від такого повороту розмови йому стало незатишно.

— Вип’ємо? — запропонував він мені.

— Ні, дякую.

— Ну, а я вип’ю. Ти як, Ізабелло?

Він важко підвівся й підійшов до столика, де стояли віскі, мінеральна вода й склянки.

— А ще білі люди там були?

— Ні, тільки я.

— Як ти міг витримати це два роки? — закричала Ізабелла.