А коли той рік кінчився, художник заявив їй, що не продав жодного полотна, а тому більш не може дозволяти собі такої розкоші як коханка. Звістка ця не приголомшила Сюзанни, бо якийсь час вона вже чекала чогось подібного. Він запитав, чи не хоче вона повернутися додому, а коли вона відповіла, що не хоче, сказав, що її залюбки взяв би до себе інший художник, його сусіда.

Чоловік, якого він назвав, кілька разів уже був підсипався до неї, і вона щоразу давала йому одкоша, але так добродушно й весело, що той і не ображався. Сусіда не був їй осоружний, тож переміна ця відбулася цілком мирно. Ще й зручність яка — не треба витрачатися на таксі, щоб перевезти валізу з речами. Другий коханець, набагато старший за першого, але ще нівроку собі, статечний, малював її в усіх можливих позах, одягнену й оголену, і вона прожила з ним два щасливі роки. Вона пишалася, що першого справжнього успіху він досяг тільки тоді, коли взяв її за натурницю, і згодом показувала мені вирізану з журналу репродукцію з картини, після якої про нього заговорили. Картину купили для одного з американських зібрань. Сюзанна була зображена в натуральну величину, оголена й десь у тій самій позі, що й «Олімпія» Мане. Цей художник зразу добачив щось модерне й цікаве в її постаті; з худорлявої він зробив її хворобливо худою, ще видовжив довгі ноги й руки, підкреслив випнуті вилиці та неймовірно збільшив очі. Судити про колорит із репродукції, звісна річ, не випадало, але я не міг не визнати витонченості рисунка. Завдяки цій картині він став такий відомий, що зміг одружитися із захопленою ним багатою вдовою, і Сюзанна, щиро переконана, що всякий чоловік мусить дбати про своє майбутнє, прийняла кінець їхніх сердечних стосунків без нарікання.

Бо тепер вона знала собі ціну. Їй подобалось бути близько до мистецтва, їй цікаво було позувати, а після робочого дня вона залюбки сиділа в кав’ярні з художниками, їхніми дружинами й коханками і слухала, як вони сперечаються про мистецтво, лають торговців і розповідають непристойні анекдоти. І в цьому випадку, відчувши, що розриву не уникнути, вона розпланувала, як їй бути далі. Вибір її впав на молодого художника, що не мав постійної подруги, але, як їй здалося, мав талант. Вона вибрала хвилину, коли той сидів сам у кав’ярні, виклала йому суть справи і без зайвих балачок запропонувала, що добре було б їм жити разом.

— Мені двадцять років, і я справна господарка. Я заощаджу і на господарчих витратах, і натурниці не доведеться платити. Ти тільки глянь на свою сорочку — це ж ганьба, і в студії у тебе розгардіяш. Тобі потрібна жінка, яка б тебе доглядала.