— Ah, mon cher monsieur, мистецтво й література завжди були славою Франції. Так само, звісно, як і її військова доблесть. І я, власник фабрики вовняних виробів, без найменшого сумніву кажу, що ставлю художника й письменника в один ряд із полководцем та державним діячем.

Благородні слова — краще не скажеш.

Сюзанна й чути не хотіла про служницю — почасти з ощадливості, а почасти тому, що з відомих краще їй причин не бажала, аби хтось пхав носа в її справи. Свою квартирку, обставлену в щонайсучаснішому стилі, вона тримала в чистоті й порядку, сама шила собі всю білизну. Та все одно, оскільки вона більше, не позувала, в неї лишалося багато вільного часу, й це гнітило роботящу жінку. Та якоїсь миті їй сяйнула думка: а чом би їй, поспілкувавшись із стількома художниками, і самій не випробувати своїх сил у малярстві? Не роздумуючи довго, вона накупила полотна, пензлів, фарб і заходилася малювати. Бувало, що, умовившись разом пообідати, я заходив по неї зарані й заставав її в довгій блузі, захоплену роботою. Як ембріон у материнському череві повторяє всі стадії розвитку свого виду, так Сюзанна повторяла стилі всіх своїх коханців. Вона малювала пейзажі, як її пейзажист, абстрактні полотна, як її кубіст, і з допомогою кольорових листівок вітрильники на причалі, як її швед. Рисунком вона не володіла, але мала приємне чуття кольору, і хай картини в неї виходили не дуже вдалі, зате малювати їх була їй велика втіха.

Мсьє Ашіль заохочував її заняття живописом. Його самолюбству лестило, що в нього коханка — художниця. Саме на його наполягання вона послала одне полотно на осінній салон, і обоє вельми пишалися тим, що картину прийнято й виставлено. А іде він дав їй добру пораду.

— Не намагайся малювати по-чоловічому, люба, — сказав він. — Малюй, як жінка. Не прагни до сили, задовольняйся чарами. І будь чесна. В діловому житті шахрайство часом досягає успіху, але в мистецтві чесність — не тільки найкраща, а й єдино можлива політика.

На час, про який я пишу, їхній зв’язок тривав уже п’ять років, на обопільну втіху.

— Він не хвилює мене. Ну то й що? — казала Сюзанна. — Зате він розумний і посідає солідне становище. А я дожила до таких літ, коли час подумати про місце в житті.

Вона вміла співчувати, вміла розуміти, і мсьє Ашіль високо цінував її думку. Він обговорював з нею свої справи, фінансові та родинні, і вона завжди охоче й уважно його вислуховувала. Вона співчувала йому, коли його дочка провалилася на іспиті, й раділа разом з ним, коли його син заручився з багатою дівчиною. Сам він одружився з єдиною дочкою чоловіка, що теж мав текстильне підприємство, і злиття двох фірм-конкурентів виявилось прибутковим для обох сторін. Він, природно, тішився, що його синові стало розуму збагнути просту істину: найміцніша основа для щасливого шлюбу — спільнота ділових інтересів. Він звірив Сюзанні свою заповітну мрію — видати дочку заміж за аристократа.