Він знав, що вона славна дівчина. Її пропозиція потішила його, і, зрозумівши, що він ладен згодитись, вона сказала:

— Зрештою, чом би нам не спробувати? Якщо в нас нічого не вийде, то й гірше, ніж є, не буде.

Як художник нового напрямку, він малював з неї портрети все в квадратах та прямокутниках. Малював її з одним оком та без рота. Малював у вигляді геометричної побудови в чорних, коричневих і сірих тонах. Малював у ґратах перехресних штрихів, крізь які ледь проглядало людське обличчя. Сюзанна прожила з ним півтора року й пішла від нього самохіть.

— Чому? — спитав я її. — Він вам не подобався?

— Та ні, він був милий хлопець. Але мені здалося, що він топчеться на місці. Він став повторятись.

Наступника вона знайшла без труднощів. Вона зосталась вірна художникам.

— Я завжди була при малярстві, — казала вона. — Якось я півроку прожила із скульптором, але, сама не знаю чому, скульптура мене не зворушила.

Їй втішно було згадувати, що з усіма своїми коханцями вона розлучалася без сварки. Була з неї не тільки добра натурниця, але й чудова господиня. Вона залюбки прибирала в усіх студіях, де їй траплялося проживати, і вважала за честь тримати їх у зразковому стані. Вона прекрасно куховарила й могла з найдешевших харчів зготувати смакоту. Вона церувала своїм коханим шкарпетки й пришивала гудзики до сорочок.

— Хай ти будеш сто разів художник, але ходи охайний та чепурний, — примовляла вона.

Одна тільки вийшла в неї невдача — з молодим англійцем, найбагатшим з усіх її знайомців, він навіть мав автомобіль.

— Але з ним я недовго пробула, — розповідала вона. — Він часто впивався і тоді ставав нестерпний. Та з цим я ще б сяк-так мирилась, коли б хоч художник він був путящий, а то ж, друже мій, курям на сміх! Я попередила, що піду від нього, а він у сльози — люблю тебе, мовляв. «Бідолашний мій друже, — сказала я йому, — любиш ти мене чи ні, не має ніякісінького значення. Важить те, що в тебе нема хисту. Повертайся ти краще до себе в Англію та берися за бакалійну торгівлю. На більше ти не здатен».

— А він що на те? — поцікавився я.

— Розпасіювався і звелів мені забиратися геть. Але будьте певні, я йому дала добру пораду. Сподіваюсь, він послухався мене. Людина він був непогана, тільки художник нікудишній.

Здоровий глузд і добродушна вдача вельми полегшують життєвий шлях жінці легкої поведінки, але фах, що його вибрала собі Сюзанна, має, як і всякий інший, свої злети й падіння. От хоч би взяти того шведа. Вона була така необачна, що закохалася в нього.

— Він був просто юний бог, — розповідала вона мені. — Заввишки з Ейфелеву вежу, широченні плечі, могутні груди, а стан такий тонкий, що можна пальцями обхопити, живіт плаский, геть плаский, мов долоня, і м’язи, як у борця чи боксера. Волосся мав золотаве та в’юнке, а шкіра — медового кольору. І малював він непогано — мазок сміливий, замашний і яскрава, багата палітра.