В перші місяці їхньої спілки мсьє Ашіль Говен, так його звали, приїжджаючи раз на два тижні до Парижа, зупинявся в готелі й, перебувши з Сюзанною стільки годин, скільки потрібно було для потамування його любовної жаги, повертався до себе в номер і спав там самотою, поки наставав час підводитись, щоб устигнути на поїзд, який повертав його до повсякденної праці й тихих радощів родинного життя. Але потім Сюзанна зауважила йому, що так він розтринькує гроші й що для нього було б ощадливіше, та й зручніше, лишатися в неї до ранку. Він не міг не погодитися з її міркуваннями. Його зворушила Сюзаннина турботливість — бо й справді, мало приємного було в тому, щоб холодної зимової ночі виходити на вулицю й ловити таксі, — й подумки він похвалив її за те прагнення вберегти його від зайвих витрат. То путня жінка, що веде лік не тільки своїм, а й коханцевим грошам.

Мсьє Ашіль мав усі підстави бути задоволеним. Здебільшого вони обідали в котромусь із дорогих монпарнаських ресторанів, але інколи Сюзанна пригощала його домашнім обідом, і її страви незмінно йому смакували. Теплими вечорами він обідав без піджака, почуваючись приємно розпусним та богемним. Він віддавна полюбив купувати картини, але Сюзанна наполягла, щоб він купував тільки те, що вона схвалить, і незабаром він звик покладатися на її судження. З торговцями-посередниками вона не зв’язувалась, а вела його просто до художницьких студій, і, таким чином, картини обходилися йому вдвічі дешевше. Він знав, що Сюзанна ощаджає гроші, й, коли вона сказала йому, що з року в рік прикупляє земельку в рідному селі, він аж гордістю пройнявся. Всім щирим французам, казав він, властиве бажання володіти землею, і тому, що воно і їй виявилося не чужим, він став шанувати її ще дужче.

Сюзанна, зі свого боку, теж була задоволена. Йому вона була і вірна, й невірна, тобто вона утримувалась від тривалих стосунків з іншими чоловіками, але не відмовляла собі в невеличкій радості, коли хто впаде в око. Одначе нікому не дозволялось лишатися в неї до ранку, це було для Сюзанни питання честі. Не могла вона платити такою чорною невдячністю багатій і шанованій людині, що спрямувала її життя в надійне й порядне річище.

Я зазнайомився з Сюзанною, ще коли вона жила з одним моїм знайомим художником, і не раз сидів у його студії, поки вона позувала; і потім я зрідка здиба́вся з нею, але подружили ми, аж коли вона переїхала на Монпарнас. Тоді з’ясувалося, що мсьє Ашіль — а саме так вона його завжди звала в очі й поза очі — читав деякі мої книжки в перекладі, і якогось вечора він запросив мене пообідати з ними в ресторані. Мсьє Ашіль виявився невеличким чоловічком, на голову нижчим за Сюзанну, із сивим, сталевого відтінку волоссям і чепурними сивими вусами. Товстуватий, із черевцем, яке лише додавало йому статечності, він ходив із високо задертою головою, подібно до багатьох низеньких товстунів, і видно було, що він цілком задоволений собою. Мсьє почастував мене чудовим обідом. Був зі мною чемний та люб’язний. Сказав мені, який він радий, що я дружу з Сюзанною, — зразу видно, що я людина порядна, і він буде радий, коли й надалі я іноді бачитимуся з нею. Його самого — гай-гай! — справи тримають у Ліллі, бідолашна дівчинка забагато буває одна, і йому буде втішно думати, що вона спілкується з освіченою людиною. Сам він ділок, але завжди захоплювався митцями.