— А чом би й ні, з її посагом? — сказала Сюзанна.

Свою дочку вона, завдяки мсьє Ашілю, змогла віддати в школу при монастирі, а після школи він обіцяв за свій рахунок послати дівчину на курси машинопису та стенографії, щоб вона мала чим заробити собі на прожиття.

— Вона виросте красунею, — говорила мені Сюзанна. — Але освіта і вміння клацати на машинці їй не завадять. Звісно, вона ще мала, рано судити, але що, коли їй бракуватиме темпераменту?

Із властивою їй делікатністю Сюзанна полишила мені на здогад, який зміст вона вклала в ці слова. Я здогадався відразу.

IX

IX

Десь за тиждень після того, як я так несподівано здибався з Ларрі, ми з Сюзанною якось увечері, пообідавши та сходивши в кіно, сиділи в кав’ярні «Селект» на бульварі Монпарнас і попивали пиво, коли це він сам став на порозі. Сюзанна охнула й, мені на подив, голосно його погукала. Він підійшов до нашого столика, поцілувався з нею і потис мені руку. Видно було, що Сюзанна просто очам своїм не вірить.

— Можна підсісти до вас? — запитав він. — Я ще не обідав сьогодні й хотів би попоїсти.

— Яка я рада, що бачу тебе, mon petit[59], — вигукнула вона. — Звідкіля це ти взявся? І чого не озивався, не показувався за всі ці роки? Боже мій, як ти схуд! Я вже думала, що тебе й на світі немає.

— Як бачиш, я є, — відповів він з лукавим блиском в очах. — А як Одетта?

Одеттою звали Сюзаннину дочку.

— Росте, вже чималенька стала. І гарненька. Вона тебе пам’ятає.

— Ви ніколи не говорили мені, що знаєте Ларрі, — зауважив я.

— А навіщо було казати? Я ж не знала, що ви його знаєте. Ми з ним давні друзі.

Ларрі замовив собі яєчню з шинкою. Сюзанна почала розповідати йому все про дочку, потім про себе. Він слухав її, усміхаючись своєю чарівною усмішкою. Вона сказала йому, що перейшла до осілого життя і взялася малювати олійними фарбами.

— Правда ж, я роблю успіхи? — закликала вона мене в свідки. — На геніальність я не претендую, але хисту маю не менше, ніж багато хто з тих художників, яких я знала.

— Ти продаєш картини? — поцікавився Ларрі.

— Не маю такої потреби, — відповіла вона безтурботно. — Маю постійний прибуток.

— Щасливиця.

— Не щасливиця, а розумниця. Неодмінно приходь подивитися мої картини.